В умовах реформування та розвитку українського суспільства незмірно зростає роль психології в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі – в правовій. Психологічні знання дедалі більше стають потужним правовим механізмом захисту прав людини і громадянина (В. Кощинець). Окремим аспектам проблеми використання спеціальних психологічних знань у юрисдикційному процесі України присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, В. Андросюка, В. Барка, В. Бедя, Д. Александрова, І. Озерського, І. Охріменка, В. Казміренка, Л. Казміренко, В. Коновалової, М. Костицького, В. Кощенця, В. Марчака, В. Синьова, В. Шепітька, Д. Швеця та ін., проте на сьогодні не можна сверджувати про ґрунтовне теоретико-прикладне дослідження означених питань у розрізі сприйняття «юридичної психології» як галузі наукових знань в сфері права. Методологічний зміст наукового пізнання інституту спеціальних психологічних знань опосередковується їх визначеними межами в чинному законодавстві, а тому сприймається лише через призму системного (комплексного) підходу акумульованого у концептуальних положеннях дисертаційних, монографічних досліджень вчених-юристів та психологів, що є визначальною характеристикою вивчення методологічних засад юридичної психології як галузі наукових знань.
Методологічною основою юридичної психології є системно-структурний аналіз соціальних процесів, делінквентної поведінки, юрисдикційної діяльності у взаємозв'язку зі структурою та змістом правових норм (В. Кощинець). Виходячи з самої термінологічної конструкції («юридична» та «психологія») можна виокремити її юридичну та психологічну сторону, що підтверджує двоєдиність інтегральної науки «юридичної психології». Відтак, «юридична психологія» як наука синтезує в собі юридичну та психологічну сторону будь-якого явища, процесу та уможливлює вживання терміну юридична (правові явища, процеси, норми, правила) та психологія (психологічні закономірності, явища, процеси), оскільки, це не суперечитиме предмету означеної науки (І. Озерський).
Вважається раціональним є диференціація форми використання спеціальних знань на процесуальні та організаційні. Процесуальні форми: висновок експерта, висновок спеціаліста-психолога, усна та письмова консультація, довідки, психологічна допомога, акти, допит експерта і спеціаліста-психолога, особиста участь спеціаліста-психолога в процесуальних діях. У свою чергу організаційними формами є: професійний психологічний відбір, фахова психологічна підготовка, адаптація правників, фахова психологічна підготовка правників, оптимізація роботи спеціаліста-психолога.
Спираючись на опрацьовані теоретико-прикладні дослідження, констатується про сенс нормативно визначити, ким саме може бути фахівець в сфері психології, який міг би бути спеціалістом і в юрисдикційному процесі. Для прикладу, визначення статусу юридичного психолога у відповідному документі про здобуту освіту може відображатися у дипломі доктора психологічних чи юридичних наук за спеціальністю: 19.00.06 – «юридична психологія» чи записом «юридичний психолог» в сертифікаті (посвідченні) курсів підвищення кваліфікації або іншої форми спеціалізованої програми підготовки означеного фахівця. Висновується, що розробка загальнотеоретичних засад юридико-психологічного забезпечення формування особистості юридичного психолога є актуальною науковою проблемою, що має бути розглянута з позицій спадкоємності наукових підходів з одночасним розвитком та оновленням понятійно-категоріального апарату і методологічного інструментарію юридико-психологічного дослідження.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
