Сьогодні правосуддя визнається видом державної діяльності. З урахуванням даних обставин науковці починають порівнювати функції суду із функціями держави, а тому правосуддя, як і будь-яка державна діяльність, спрямовано на вирішення завдань і здійснення функцій держави [1, c.601]. Важко погодитися з таким поглядом С.С. Кравчука, оскільки суд є незалежним навіть від держави, хоча й сам є структурною частиною її влади. Разом з тим функції суду як суб’єкта процесуального права не пов’язуються лише з одним поняттям правосуддя як засобом реалізації судової влади, оскільки в межах правосуддя суд має велику кількість процесуальних функцій, яким передує організаційно-правова його функція.
Питання функцій судових органів неодноразово було предметом дослідження як сучасних учених, так і правників радянської доби. Необхідно зазначити роботи В.І. Ширвинського, Н.А. Чечиної, С.Г. Штогуна, А.І. Каска, В.Е. Чіркіна, В.В. Городовенка, В.В. Молдована, Р.В. Ігоніна, В.В. Комарова, Д.М.Берової, С.В.Романова та інших авторів.
Основними функціями суду дослідники визнають функції здійснення правосуддя, судового контролю (В.И. Ширвинский ), а також такі функції, як контрольна, дозвільна, організаційна, правозахисна, правоохоронна, кадрова, роз'яснювальна, звернення судових рішень до виконання і контроль за їх виконанням, забезпечення здійснення правосуддя в судовому розгляді тощо (С.Г.Штогун, В.В.Городовенко, Д. М.Берова, С.В.Романов).
Як бачимо, більшістю дослідників однією з основних функцій суду визнається організаційна або організаційно-правова.
Організаційно-правова функція суду є обов’язковою в усіх галузях процесуального права. Її ще можна назвати організаційно-процесуальною функцією, оскільки, хоча ця функція і є організаційною, але вона врегульована в усіх процесуальних кодексах процесуальними нормами суду, які полягають в організації судом судової процедури незалежно від стадії й виду судочинства. Ця функція суду є надзвичайно важливою, бо від неї залежить процесуальна робота суду в подальшому. Так, завданням суду під час отримання позовної заяви з точки зору його організаційно-процесуальної функції є переконання в тому, що позивач дотримався всіх вимог процесуального законодавства під час складання позовної заяви, оскільки процесуальне законодавство ст. 119,120 ЦПК України передбачає конкретні вимоги до такого виду процесуальних документів. Зокрема позивач зобов’язаний зазначити правильно найменування суду, своє прізвище, ім’я та по батькові, а також дані відповідача, адреси, поштовий індекс та засіб зв’язку. Окрім цього в описовій частині позову позивач зобов’язаний зазначити зміст позовних вимог, ціну позову, докази, якими підтверджується кожна обставина, перелік документів, що додаються, та їх копій.
Аналогічні вимоги до форми і змісту позовної заяви висуває і ст. 54, 55, 57 ГПК і в ст. 106 КАС України. Так, у ст. 54 ГПК зазначено, що позивач повинен точно зазначити найменування господарського суду, до якого подається заява, найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, адреси сторін, документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності, зазначити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суму договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів), зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору тощо.
Такий же підхід до цих питань демонструє і процесуальне законодавство Болгарії, Франції, Молдови, Угорщини, Російської Федерації. Так ст. 98 Цивільного процесуального кодексу Болгарії регулює аналогічні вимоги до змісту і структури позовної заяви. У разі невиконання вимог закону суд надає 7 днів для усунення недоліків і в разі невиконання цих вимог позов залишається в канцелярії суду до вирішення позивачем подальшої її долі [2, с.35].
Новий Цивільний процесуальний кодекс Франції передбачає, що право на позов є правом особи, яка заявляє вимоги бути вислуханим по суті її вимог (титул ІІ ст.30). При цьому законодавець висуває такі ж вимоги до позову, що й в Україні [3, c.7].
Відповідно до § 124 ЦПК Угорщини суддя після одержання позовної заяви перевіряє відповідність її вимогам закону і визначає, чи не слід повернути її стороні для виправлення недоліків, чи не потрібно передати справу в інший суд або відмовити в прийнятті заяви без направлення повістки про виклик до суду і негайно вживає необхідних заходів.
Цивільний процесуальний кодекс Республіки Молдова також закріплює право на вільний доступ до правосуддя: будь-яка заінтересована особа має право в установленому законом порядку звернутися до судової інстанції за захистом порушених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.5 ЦПК РМ) [4, c.7]. Таке право захищається шляхом направлення позовної заяви до суду із зазначенням аналогічних вимог до її форми і змісту, що має місце і в Україні.
Такі ж вимоги до форми і змісту позовних заяв висуває і ст. 131 ЦПК Російської Федерації. Стаття 134 ЦПК РФ регулює питання відмови в прийнятті позовної заяви, ст. 135 ЦПК РФ зазначає підстави до повернення позову, а ст. 136 ЦПК РФ передбачає випадки залишення позову без руху [5]. Усі ці вимоги процесуального законодавства практично є ідентичними й у ст. 119,120,121 ЦПК України.
Таким чином, не лише Україна, але й інші країни Європи покладають на суд функції організаційно-процесуального характеру, які, поєднуючись із контролювальними функціями суду, сприяють дотриманню громадянами вимог процесуального законодавства під час звернення до суду. При цьому контролювальні функції суду закріплено в усіх процесуальних галузях права (ч.1 та 2 ст. 121 ЦПК, ст. 62,63 ГПК, ст. 108 КАС України).
Як бачимо, законодавець надав суду не лише формальних функцій контролю, а й реальних важелів процесуального впливу на позивачів у питаннях дотримання процесуального законодавства. Таким чином контролювальні функції суду перехрещуються із організаційними, оскільки, виявивши недоліки в позовних заявах, суддя повинен не тільки вчасно скласти про це ухвалу, а й організувати, проконтролювати та дати розпорядження, щоб дану ухвалу було вчасно надіслано позивачеві для усунення недоліків.
Таким чином, можемо констатувати, що організаційно-правова функція суду є однотипною в усіх галузях процесуального права.
Література:
1. Кравчук С.С. Советское государственное право: Учебник./ под ред. С.С. Кравчука. – М.: Политиздат,1980.
2. Гражданский процессуальный кодекс. – София: Нова Звезда, 2005. – 176 с.
3. Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции / Перев. В.Захватаева – К: Изд-во «Истина», 2004. – 544с.
4. Гражданский процессуальный кодекс Республики Молдова.- Ch.: «Cartea» S.A, 2003. – 263с.
5. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации. – М.: ИД Юриспруденция, 2003. – 176с.
6. Штогун С.Г. Правові проблеми організації і функціонування місцевих загальних судів в Україні : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.10 / Штогун Сергій Григорович. -–Х., 2004. - 205 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
