:: LEX :: ПРАВОВИЙ СТАТУС РАБІВ У ПРАВІ СТАРОДАВНІХ АФІН
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВИЙ СТАТУС РАБІВ У ПРАВІ СТАРОДАВНІХ АФІН
 
15.02.2014 11:17
Автор: Мерзляков Костянтин Сергійович, студент Чорноморського державного університету імені Петра Могили
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Досліджуючи Давні Афіни, вчені недостатню увагу приділяли вивченню правових явищ, зосереджуючись на питаннях політичного устрою Афін. Визначення правового статусу рабів є питанням, що потребує дослідження.

Хоча раби були найчисельнішою верствою афінського суспільства, вони не розглядалися як суб’єкти права, а були об’єктами права. Аристотель у своїй праці «Політика» зауважує: «У всіх ремеслах з чітко поставленою метою потрібні бувають відповідні знаряддя, якщо робота має бути доведена до кінця, і з цих знарядь одні є неживими, інші – одушевленими... раб - якась одухотворена власність» [1, c. 381].  Раб не міг мати своєї власної сім’ї: сімейні відносини рабів та рабинь не вважалися шлюбом. Діти, що народжувалися від рабів, не були вільними, і також становилися рабами і розглядалися у давньогрецькому праві як приплід. П. Гіро  у своїй праці «Приватне та суспільне життя давніх греків» зазначає: «Раб у відомому відношенні був членом родини. Коли він вступав у яке-небудь афінське сімейство, його за звичаєм саджали у вогнища й кидали йому на голову сухі фіги, фініки й печива, як би прилучаючи його до домашньої релігії. Проте завдяки цій церемонії він не одержував жодних позитивних прав» [2, c. 193]. Раб знаходився у повній власності свого господаря, і тому міг бути відчужений іншій особі.

Раб не міг бути самостійною стороною у судовій справі, однак міг представляти інтереси господаря-рабовласника у судовій справі, тобто виступати в якості повіреного, і у випадку, якщо суду потрібні були його свідчення, вони давалися під катуванням, тому що раб, на думку греків, не міг, подібно вільній людині, давати присягу; довіряти ж просто показанням раба не вважалося можливим.  В Аттиці законодавчо було заборонено вбивство рабів, нелюдське поводження з ними, оскільки законодавець вважав, що дані дії заподіюють шкоду громадському спокою. Французький історик Анрі Валлон, характеризуючи становище раба в Аттиці, зазначає: «Раб належав йому [господарю], але він не міг позбавити цього раба життя свавільно. Закон забороняв це під страхом вигнання й релігійного покаяння; однак, покарання за вбивство раба було менше, ніж у випадках убивства інших людей. Навіть тоді, коли раб заслуговував смерті, якщо він, наприклад, убивав свого пана, родичі померлого не повинні були позбавляти життя вбивцю, а зобов'язані були передати його в руки посадових осіб» [3, c. 195].  Коли сваволя хазяїна ставала нестерпною, раб міг скористатися "правом притулку". Таким притулком, наприклад, був в Афінах так званий Тесейон (храм Гефеста) і святилище Евменид. Поки раб перебував у притулку, він уважався недоторканним. За аттичним законом раб, що звернувся за допомогою до богів, уже не повертався колишньому хазяїнові, а перепродавався іншій особі.

Усі раби в грецьких античних полісах поділялися на державних та приватних. Державні раби перебували у кращих умовах й користувалися більшою самостійністю, ніж раби приватних власників. Такі раби користувалися  правом на власне житло, правом вступати в шлюб та вести власне самостійне господарство. Наприклад, раби-скіфи в Афінах працювали в поліції. Державні раби користувалися особливою охороною закону. У випадку завдання образи державному рабу останній звертався за сприянням до афінського громадянина за заступництвом, і той виступав за нього в суді.

Отже, раби були найчисельнішою соціальною категорією афінського суспільства. Юридично вони були повністю безправними. Вони не виступали не в якості суб’єкта права, а були його об’єктом. 




Література:

1. Аристотель. Сочинения в 4 т.: Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – 644 с.

2. Поль Гиро .Частная и общественная жизнь древних греков / пер. с франц. Н. И. Лихаревой– Санкт-Петербург: Издание товарищества О.Н.Поповой, 1913. – 684 с.

3. Валлон А. История рабства в античном мире. – Смоленск: Русич, 2005. – 640 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДЕМОКРАТІЯ ЯК ЦІННІСТЬ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
21.02.2014 00:29
ЗАХІДНА ТА СХІДНА ХРИСТИЯНСЬКІ ПРАВОВІ ТРАДИЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ В УКРАЇНІ
15.02.2014 11:02
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ПРАВНИКІВ
11.02.2014 21:33
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА
01.02.2014 11:48
ПРАВОМЕРНОЕ ПОВЕДЕНИЕ: ПОНЯТИЕ И ПРИЗНАКИ
01.02.2014 11:38




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше