:: LEX :: РОЛЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ У ЗАХИСТІ ПРАВ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

РОЛЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ У ЗАХИСТІ ПРАВ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ
 
22.02.2017 10:45
Автор: Ількова Дар’я Олександрівна, студент Кам’янець-Подільського відділення Ірпінського державного коледжу економіки та права
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Дослідженням ролі Європейського суду з прав людини в суспільстві займались багато вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких Е. Бредлі, М.В. Буроменський, М. Дженіс, Р. Кей, В.В. Лутковська та інші, однак вважаємо, що зазначена тема не розкрита в повній мірі і потребує додаткового дослідження.

В результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини. Нині відбувається становлення четвертого покоління прав людини. 

Перше покоління – це політичні (вільно обирати і бути обраним) і громадянські (право на життя, свободу безпеку, свободу слова та ін.) права. Це ті права, які були проголошені в ході буржуазних революцій VII-VIII ст. і знайшли своє закріплення в перших конституціях. 

До другого покоління відносять соціальні, економічні та культурні права (право на працю і вільний вибір роботи, на освіту та ін.), які сформувалися в процесі боротьби трудящих за поліпшення свого економічного становища  в капіталістичному суспільстві та підвищення культурного статусу. 

Третім поколінням прав людини є колективні(солідарні) права (право народів на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на самовизначення та ін.). Ці права почали формуватися після Другої світової війни і їх появу пов’язують з крахом колоніальної системи та глобалізацією проблем. На відміну від прав та свобод першого та другого покоління, третє покоління прав людини є одночасно правами людини і народів. Європейська Декларація прав людини і основоположних свобод була прийнята у 1950 році в Римі і закріплює всі покоління прав людини і отже є Декларацією, яка синтезує надбання попередніх поколінь (право на життя, заборона катувань, заборона рабства та примусової праці, право на свободу та особисту недоторканість, право на справедливий судовий розгляд, ніякого покарання без закону, право на повагу до особистого та сімейного життя, свобода думки та інші[1]). Конвенція не тільки проголосила основоположні права людини, а й створила надійний механізм їх захисту, який забезпечує реалізацію прав, передбачених Конвенцією, і застосування її норм.

У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж).[2]

Для забезпечення дотримання зобов’язань, узятих сторонами вищезазначеної Конвенції, у Страсбурзі створено Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), який розглядає індивідуальні та міждержавні спори. На прохання Комітету міністрів Ради Європи суд може також надавати консультативні висновки щодо тлумачення Конвенції та протоколів до неї. Разом з протоколами (усього прийнято 14) Конвенція становить основу європейської системи захисту прав людини. 

Україна 17 липня 1997 р. ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та протоколи до неї, у зв’язку з чим відповідно до чинного законодавства ця Конвенція стала частиною національного права. Внаслідок цього кожна фізична особа, неурядова організація або група осіб, що знаходяться під юрисдикцією України, отримали право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися зі скаргою про порушення Україною прав і свобод, гарантованих Конвенцією безпосередньо до ЄСПЛ – однієї з найбільш поважних і впливових міжнародних судових установ. Це єдиний міжнародний суд в Європі, до якого індивіди мають особистий доступ.[3] Це право передбачене ч. 4 ст. 55 Конституції України: «кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Розглянемо ЄСПЛ та його діяльність більш детально. Європейський суд з прав людини (European Court of Human Rights) – це міжнародний судовий орган, який здійснює контроль за виконанням державами-учасницями Ради Європи положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який розпочав свою діяльність у 1959 році та діє на постійній основі. Судді ЄСПЛ є цілком незалежними, і обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи (по одному від кожної держави-учасниці на 9 років без права переобрання). Після обрання суддя працює в особистій якості, не як громадянин своєї держави.[4]

Компетенція ЄСПЛ відмінна від компетенції інших міжнародних судових органів, діяльність яких обмежена спорами між державами, оскільки Європейська конвенція передбачає права громадян держав-учасниць на пряме звернення до ЄСПЛ, щодо захисту своїх прав, порушених тією державою, громадянами якої вони є. Особа, що бере участь у провадженні ЄСПЛ у своїй справі, має своєрідний процесуальний суверенітет: така особа-заявник може самостійно, на власний розсуд розпоряджатися своїми правами, що надаються Конвенцією 1950 року, Регламентом Суду, Європейською угодою про осіб, які беруть участь у процесі ЄСПЛ. Більше того, особа-заявник має імунітети та привілеї, що дають їй можливість виступати з державою на рівних у цьому процесі, тобто незалежність у міжнародних відносинах щодо нього.

Згідно з положеннями ст. 32 Конвенції юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції та протоколів до неї. При цьому цікавим є те, що у випадку виникнення спору щодо юрисдикції Європейського суду з прав людини він вирішується самим Судом (ст.ст. 32 та 48 Конвенції). Необхідно зазначити, що юрисдикція ЄСПЛ обмежується тлумаченням та застосуванням саме Конвенції, а не внутрішнього законодавства держав, що її ратифікували.

ЄСПЛ має субсидіарний характер. Це означає, що він створює лише додаткові умови для реалізації прав та свобод людини, адже їх забезпечення покладено на держави-учасниці, що випливає зі змісту ст. 1 Конвенції. Таким чином, ЄСПЛ не є черговим судом, що доповнює систему національних судів, він не може відміняти чи скасовувати рішення національних судів, як це роблять апеляційні та касаційні інстанції, він також не може скасовувати акти органів державної влади. Його завданням є здійснення контролю за додержанням державами-учасницями положень Конвенції. Порівняти діяльність ЄСПЛ з діяльністю інших органів неможливо, адже наприклад Конституційний Суд України також здійснює контроль, але він розглядає виключно питання правових норм, а ЄСПЛ навпаки розглядає конкретні справи без узагальнення судової практики, як це робить Верховний Суд України.

 Судове рішення ЄСПЛ проголошується у відкритому слуханні і не може бути переглянуте, воно є остаточним і держави зобов’язані виконувати його.

Прийняття Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стало революційною подією в міжнародному праві, адже Конвенція не лише встановила перелік прав та свобод людини, але й створила спеціальну установу, яка отримала повноваження здійснювати судовий контроль за дотриманням її положень і розглядати позови приватних осіб проти держав.




Література:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. – 1950. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

2. Скакун О. Ф. Теорія права і держави / О. Ф. Скакун., 2013. – 524 с.

3. How to use the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms in matters of reproductive law: the case law of the European Court of Human Rights [Електронний ресурс]. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://www.astra.org.pl/pdf/publications/astra_guide.htm. 

4. Bond M. The Council of Europe and human rights - An introduction to the European Convention on Human Rights / Martyn Bond., 2010. – 87 с.

______________________

Науковий керівник: Катушинська Л.С, магістр права, викладач Кам’янець-Подільського відділення Ірпінського державного коледжу економіки та права України                                  
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
28.02.2017 13:34
КОНСТИТУТИВНА ТЕОРІЯ ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
03.03.2017 10:06




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше