Міжнародне визнання має двоякий характер − як політичний, так і правовий. Акт визнання є передусім політичним актом, бо здебільшого виступає заявою або постановою вищих органів держав про бажання встановлення з державою, яка визнається ними, дипломатичних відносин у повному обсязі, або встановлення певних міжнародних стосунків у інших формах. Проте в кожному випадку визнання, утримання або відмови у визнанні виникають певні взаємні правові відносини та юридичні наслідки, що і є цариною права [2, c. 345].
Визнання може бути визначене як наочно засвідчена заява або така, що припускається, або інші дії чинного суб’єкта міжнародного права, які констатують факт політичного і правового існування нового утворення з метою встановлення з ним міжнародних відносин. Практика засвідчує, що такими утвореннями можуть бути: нова держава, новий уряд, що здобув владу неконституційним шляхом, національно-визвольний рух та органи його керівництва, міжнародна організація. Відповідно до сторони, що визнається, визнання поділяють на певні види. Найпоширенішим і юридично усталеним серед них є визнання нових держав та урядів [2, c. 346].
Варто зазначити, що в міжнародному праві немає жодної конвенції або договору, який регулює питання визнання. Думки науковців у цій сфері також різняться. Саме тому у міжнародному праві тривалий час існують дві конкуруючі теорії: конститутивна і декларативна.
Метою цієї доповіді є визначення змісту та правової природи саме конститутивної теорії визнання у міжнародному праві, яка є більш практично застосованою.
Відповідно до конститутивної теорії політичний акт визнання є попередньою умовою існування юридичних прав нової держави. Теорія доводить, що саме акт визнання іншими державами створює нову державу, породжує і забезпечує її міжнародну правосуб’єктність. Тобто нові держави як повноправні суб’єкти міжнародного співтовариства створюються на підставі бажання і згоди вже існуючих держав. До визнання нова держава нібито не існує [2, c. 346−347].
Можна виділити наступні спірні питання конститутивної теорії визнання: які саме умови повинна додержувати держава аби бути визнаною; скільки держав повинні визнати нову державу; чи буде новітня держава вважатися правосуб`єктною, якщо вона визнана не більшістю,а лише кількома державами; якщо вона є суб’єктом міжнародного права для цих держав, то як же визначається її дійсний правовий статус стосовно всіх інших країн тощо.
Прихильниками конститутивної теорії є такі відомі теоретики міжнародного права, як Діонісіо Анцилотті, Герш Лаутерпахт, Ласса Оппенгейм.
Ласса Оппенгейм писав, що визнання "є по своїй природі конститутивним. Воно позначає виникнення міжнародних прав і обов'язків визнаного суспільства" [5, c. 136−137].
На думку Діонісіо Анцилотті, міжнародна правосуб'єктність "стає дійсною і конкретною одночасно з визнанням" і що "не може бути правовідносин з державою, ще не одержала визнання"[1, c.164−165].
Герш Лаутерпахт, засуджуючи численні відмови реально існуючим державам у визнанні за політичними мотивами, зазначає, що визнання нової держави, яка додержує умови державності, має бути правовим обов’язком, а не питанням політичних міркувань. Вчений наголошує не на політичному, а на правовому характері конститутивного визнання [3, c.55].
Теорія конститутивного визнання часто піддається критиці. Так,
С. В. Черниченко вказує на те, що держави можуть існувати і вступати в будь-які контакти з іншими державами, а уряди, які здобули владу неконституційним шляхом, ефективно представляти суб’єкт міжнародного права і без офіційного визнання [6, c. 65].
І. І. Лукашук зазначає, що визнання держави є одностороннім актом,яким держава визнає факт утворення нової держави і тим самим − її міжнародну правосуб’єктність, але щойно створена держава стає суб’єктом міжнародного права через обставини власне факту створення суверенного формування [4, c. 347].
На нашу думку, визнання конститутивне в політичному сенсі. Це означає, що існуючі держави визнають нове утворення як державу, що є свідченням визнання з їхнього боку її політичного статусу і згоди на встановлення міжнародних стосунків. Але акт визнання не є конститутивним в юридичному сенсі, тому що юридичні права та обов’язки держави виникають не в результаті її визнання іншими державами, а в результаті набуття нею необхідних елементів державності, передбачених міжнародним правом для будь-якої країни.
Список використаних джерел:
1. Анцилотті Д. Курс міжнародного права [Текст] / Д. Анцилотті – М.: Правознавство, 1961. – 444 с .
2. Буткевич В.Г. Міжнародне право: Основи теорії [Текст]: підручник / В. Г. Буткевич – Київ: Либідь, 2003. – 608 с.
3. Лаутерпахт Г. Визнання в міжнародному праві [Текст] / Г.Лаутерпахт – Кембрідж : University press, 1947. – 442 с.
4. Лукашук І.І. Міжнародне право: Загальна частина [Електронний ресурс] / І.І. Лукашук – Режим доступу: https // docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Flib.lunn.ru%2FSovremenniki%2Flukashuk_1.pdf&name =lukashuk_1.pdf . – Назва з екрана.
5. Оппенгейм Л. Міжнародне право [Текст] / Л.Оппенгейм − Т. І Полутом 1− М.: Іноземна література, 1946. – 407 с .
6. Черниченко С.В. Міжнародне право [Текст]: підручник / С.В. Черниченко – М.: Міжнародні відносини, 1998. – 295 с.
________________________
Науковий керівник: Нігреєва Олена Олександрівна; кандидат юридичних наук, доцент, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
