:: LEX :: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СПІВВІДНОШЕННЯ СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СПІВВІДНОШЕННЯ СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
 
04.03.2017 09:28
Автор: Боднарчук Михайло Максимович, кандидат юридичних наук, адвокат (м. Івано-Франківськ)
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Компаративність свободи і відповідальності тією чи іншою мірою закладається в людині з моменту її народження та проходить довгий і непростий шлях свого становлення. У правоохоронній діяльності цей процес набуває свого розвитку в момент вибору, дотримання обов’язків, а також у момент соціального буття. Для того щоб більш докладно з’ясувати кожний з наведених пунктів, потрібно сказати, що в першому випадку, а саме, що стосується вибору, особа-правоохоронець ставить перед собою чітке завдання, в якому пояснює сама собі, як потрібно вчинити в конкретній ситуації, дотримуючись або ж ні моральних, правових чи інших устоїв. В іншому ж випадку при виконанні своїх прямих завдань правоохоронець дотримується чітких вказівок, правил, обов’язків, що тією чи іншою мірою формують в ньому моральну необхідність. Соціальне буття – це довгий процес, у якому закладаються різні прояви людської життєдіяльності, різноманітні чинники, котрі, своєю чергою, накладають відбиток на свідоме відображення дійсності.

На сьогодні одним з основних елементів потенційного вибору виступає автономія волі самого індивіда, а відтак її незалежність від вольового спрямування іншими суб’єктами соціального спілкування. Природна сутність волі є іманентна відносно до людської істоти та того живого органу, завдяки якому вона втілює загальну картину дійсної свободи. Як зазначав І. Ільїн, «автономія волі полягає у відсутності фізичного та психологічного примусу» [1, с. 58]. За Г. Гегелем, дія примусу полягає в тому, що «до існуючого буття індивіда торкається щось в ролі умови, відтак якщо в нього виникає бажання зберегти перше(статус-кво), то він змушений коритись і другому» [2, с. 37]. Отож, примус, встановлений зовні, обтяжує негативними наслідками стимулювання, тому, на наше переконання, потрібно відокремлювати пригнічення волі, що набуло розвитку завдяки природним, а також технічним наукам у діяльності дослідження людської психіки.

Що стосується примусу, то він лише створює додаткові мотиви суб’єкта поведінки, але, з іншого боку, дає йому вибір, відтак пригнічення волі в усій повноті нівелює будь-яку здатність душі до свідомого вибору. Іншою ж умовою свободи вибору є можливість утворити мотив поведінки. На наше переконання, під мотивом варто розуміти внутрішнє спонукання до дій та усвідомлення потреб для їх задоволення. У такому разі вільне формування мотиву можливе лише на основі конкретних знань про саму потребу, її задоволення та наслідки власних дій.

Тож, аби визначити формальну свободу, потрібно, на нашу думку, виокремити такі чинники: автономія волі, котра означає всеосяжну і не обмежену нічим волю (ні примусом, ні пригніченням); наявність знань про потребу, від якої реалізується дія, засоби її задоволення, обмеження цих засобів, а також ті наслідки, що людина вчинила власноруч. Саме через це в розуміння формальної свободи варто вкладати такий зміст – це особливе поєднання характеристик людської волі, її свідомого і навколишнього середовища, при якому вільна від будь-якого примусу чи тиску воля може віддати перевагу одному з декількох об’єктивних варіантів поведінки.

Свобода вибору виступає абстрактною формулою, яку розглядаємо як тезу діалектичного розвитку реальної свободи. Як слушно зауважив щодо поняття свободи Ж-Ж. Руссо, «діяти, керуючись лише власними бажаннями, є рабство» [3, с. 212]. Як пише М. Гартман, «свобода, що виявляється у прийнятті і несенні відповідальності, не є принципом, що стоїть за свідомістю, свободою «до свідомості», метафізичним тлом. Вона є в строгому сенсі свободою індивідуальної моральної свідомості». Тут, на думку автора, виконуються обидві основні вимоги (Канта та Лейбніца): автономія свідомості, з одного боку, і автономія індивіда – з іншого. І та, й інша, взяті разом, в точності дають те, що потрібно на другому і більш високому рівні проблеми, – свободу індивідуальної свідомої особистості відносно морального принципу, тобто свободу, вибір за або проти якої відкрито перед обличчям вимоги повинності. Це друга автономія поряд з автономією морального принципу – в сенсі другої антиномії волі, бо воля саме і є антиномією двох автономій [4, с. 625].

Потрібно зауважити, що непорушним критерієм істинної свободи виступатиме об’єктивність закону, який її обмежує. У такому випадку не можна назвати невільним того, хто підкоряється дії закону земного тяжіння. Тому, вважаємо, об’єктивним законом, що неупереджено і справедливо визнає свободу, можна назвати трансцендентний моральний закон. Тільки він, як зазначає І. Кант, «є насправді в усіх його проявах об’єктивним» [5, с. 185]. Тому в автора моральний закон за своєю суттю виступає в ролі кваліфікаційного закону, в основі призначення якого – оцінити певний акт волі з боку дихотомії «добра і зла». А відтак його об’єктивність можна сформулювати так: «Усе те, що суперечить основам морального закону, є злом, а тому все те, що з ним згідне, – це добро».

Свобода існує лише як цілісність, а її категоричність ґрунтується на ставленні людини до себе самої. Тому з цього погляду можемо твердити лише про наявність особистісної свободи. Йдеться не тільки про конкретно взятого індивіда, котрий відстоює свою свободу, а про поняття свободи як окремої цілісної ідеї [6, с. 106]. У порівнянні з реальною свободою ідеальна або ж комунікативна свобода історично недосяжна і навпаки, оскільки ніщо та ніхто не може завдати їй втрати, враховуючи навіть той факт, що вона криється в основі боротьби за визволення і виступає своєрідним орієнтиром. Це є свобода, яку не можна забезпечити, як і скасувати за допомогою державних законів. 

Проблема цілісності людини передається через поняття «людське буття». Слово «буття» завжди мало певний буденний відтінок. Але як філософська категорія воно зовсім не означає достовірне існування. Навпаки, буття ховається за «готівкою».

У XXI ст. правоохоронна діяльність, яку забезпечують правоохоронні та правозахисні органи, визначається лише правоохоронною функцією держави, а тому основним способом контролю і впливу держави на людей. А з іншого погляду, саме ця діяльність є об’єктивною потребою розвитку і держави, і суспільства, що спрямовується на забезпечення законності, правопорядку й дотримання основних принципів права. Потрібно зауважити, що забезпечення правопорядку може відбуватися лише в правових (законних) межах.




Література:

1. Ильин И. А. Путь духовного обновления / Иван Александрович Ильин // Путь духовного обновления. Работы разных лет. – СПб. : Библиополис, 2006. – С. 9–251.

2. Гегель Г. Философская пропедевтика / Георг Гегель ; сост. Общ. ред. А. В. Гулыги // Работы разных лет : в 2 т. – М. : Мысль, 1971. – Т. 2. – С. 7–209.

3. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического права / Жан-Жак Руссо ; пер. с фр. А. Хаютина, В. Алексеева-Попова // Об общественном договоре. Трактаты. – М. : КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998. – С. 195–322.

4. Гартман Н. Этика / Н. Гартман. – СПб. : Владимир Даль, 2002. – 708 с.

5. Кант И. Критика практического разума / Иммануил Кант ; общ. ред. Ю. В. Перова // Основы метафизики нравственности. Критика практического разума. Метафизика нравов. – М. : Мысль, 1995. – С. 121–258.

6. Бліхар В. С. Принцип відповідальності у морально-професійному утвердженні працівників правоохоронних органів (філософсько-правова рефлексія) / В. С. Бліхар // Філософські та методологічні проблеми права. ‒ № 2. ‒ 2016. ‒ С. 104‒111.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
28.02.2017 13:45
ДЕРЖАВНІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ УРЯДУ ПОЛЬЩІ ПРО ПЕРЕПИС НАСЕЛЕННЯ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ (1921 РІК)
24.02.2017 14:03
ФУНКЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
10.03.2017 22:18
АВТОРИТАРНИЙ РЕЖИМ ВЛАДИ, ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
08.03.2017 15:13




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше