:: LEX :: ПРАВОВА ПРИРОДА ФРАНЧАЙЗИНГУ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 67)

Термін подання матеріалів

12 грудня 2024

До початку конференції залишилось днів 12


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВА ПРИРОДА ФРАНЧАЙЗИНГУ
 
11.12.2007 22:58
Автор: Стахира Людмила Михайлівна, викладач кафедри правового регулювання економіки та правознавства юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Цивільне та сімейне право. Цивільний процес. Комерційне право. Міжнародне приватне право]
З формування в Україні громадянського суспільства, ринкової економіки та створення необхідних засад для розвитку малого підприємництва виникла необхідність законодавчого закріплення в Цивільному та Господарському кодексах України такої правової категорії як франчайзинг (комерційна концесія) – найбільш перспективного та ефективного способу ведення бізнесу. На сьогодні актуальним і важливим є дослідження як самого феномену франчайзингу так і питань пов’язаних з підвищенням його ефективності та дієвості в Україні, шляхом підвищення ефективності його правового регулювання, адже така форма здійснення бізнесу поширена та ефективно використовується в більш як 80 країнах світу і обумовлює необхідність його застосування в Україні з метою залучення інвестицій в економіку та подолання інвестиційної кризи.
Суттєвий доробок у вивчення та проведення аналізу франчайзингу, договору комерційної концесії внесли такі вчені-юристи України як: Цират А., Сидоров Я., Гулєвська Г., Сєрова І. та інші.
Зародився франчайзинг у США в 50-х роках ХІХ століття. Цей інструмент спочатку допоміг за неймовірно короткий термін втроє збільшити кількість продажів швейних машин Zinger (фірма, яка вперше у світі організувала комерційні системи франчайзинга), а потім оперативно відкрити сервісну мережу з технічного обслуговування автомобілів Ford. Однак дійсно заслужену популярність франчайзинг одержав саме у сфері американських „фаст-фудів”, після чого й почав широко використовуватися консервативною на той час Європою [7, 73]. На сьогоднішній день франчайзинг широко використовується в таких сферах як фотопослуги („Kodak”, „Fuji” та інші), туризм і готельне господарство („Holiday Inn”, „Sheraton” та інші), ресторани і закусочні („McDonald’s”, „Pizza Hut”, „Baskin Robins”, „Pizza Celentano”, „Картопляна хата” та інші), індустрія безалкогольних напоїв („7UP”, „Coca-cola”, „Pepsi” та інші), стоматологія, автосервіс, будівельні фірми, бухгалтерські, юридичні, аудиторські, торгівельні послуги та інші.
Законодавство України не містить такого поняття як франчайзинг, тільки закріплює регулювання франчайзингу під назвою комерційна концесія у главі 76 Цивільного кодексу України [2] та главі 36 Господарського кодексу України [1]. Законодавець визначає що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав (право на використання об’єктів права інтелектуальної власності – торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо; комерційного досвіду та ділової репутації) з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Договір франчайзингу (комерційної концесії) є комплексним договором і може містити в собі залежно від виду франчайзингу, крім ознак характерних лише франчайзингу, елементи договору купівлі-продажу, постачання, оренди (лізингу), та інших, що не змінюють правового змісту франчайзингових відносин, не є кваліфікуючими і не відіграють визначальної ролі [9, 61].
Сторонами договору комерційної концесії (франчайзингу) є правоволоділець (франчайзер) та користувач (франчайзі) – фізичні та юридичні особи суб’єкти підприємницької діяльності. Франчайзер (правоволоділець) – це особа, яка володіє свідоцтвом на товарний знак, патентом на винахід, технологіями та секретами виробництва (ноу-хау), особливою формою здійснення бізнесу та іншими об’єктами інтелектуальної власності. Франчайзі (користувач) – це особа що отримує від франчайзера певні права (привілеї) для здійснення власного бізнесу, але під фірмовою назвою правоволодільця, використовуючи діловий формат останнього [8, 32].
Метою франчайзингу є розширення без вкладання додаткових власних коштів ринку збуту товарів і послуг через створювані франчайзерами підприємства, що входять до франчайзингової мережі [3, 949], та можливість франчайзі без додаткових ризиків започаткувати власну справу, використовуючи при цьому авторитет та досвід франчайзера [4, 21].
Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі у вигляді єдиного документу і підлягає обов’язковій реєстрації тим органом, який здійснив реєстрацію правоволодільця, якщо він зареєстрований як суб’єкт господарювання в Україні. У протилежному випадку реєстрацію договору проводить орган, який зареєстрував суб’єкта господарювання, що є користувачем. Розділяючи думку Цират А. вважаємо, що вимога про обов’язкову реєстрацію договору франчайзингу є жорстким регулювання франчайзингових відносин законодавцем [10, 54], і є конче необхідним в умовах ринкової економіки. Законодавство деяких країн регулюючи укладення договору франчайзингу містить вимогу укласти крім основного договору ще і попередній договір. Така вимога встановлена в законодавстві Естонії, згідно з яким попередній договір повинен відображати той самий формат що і основний і бути укладений у тій же формі, що і основний договір франчайзингу. Укладення попереднього договору є чудовою гарантією того, що сторони будуть знати наперед основні ключові правила подальшої співпраці, яка детальніше буде реалізована у договорі франчайзингу [5, 149]. Вітчизняний законодавець такої вимоги не закріпив.
За договором комерційної концесії користувач зобов’язаний сплатити правоволодільцю обумовлену договором винагороду, яку умовно можна поділити на такі види платежів:
1) початкові, котрі інколи ще називаються вступними, фіксованими;
2) періодичні – за користування об’єктами права інтелектуальної власності;
3) за послуги, які надаються правоволодільцем (наприклад консультації щодо критеріїв відбору персоналу та інші);
4) за інвентар чи устаткування, які надаються правоволодільцем;
5) за рекламу [6, 8], якщо користувач використовує у власній діяльності рекламу правоволодільця;
6) відсотковий від загального об’єму продажу товарів чи послуг – як правило вони дорівнюють 2-3 відсоткам від щомісячного об’єму продажів, але в окремих випадках можуть досягати 20 відсотків [8, 34].
Франчайзинг як і будь-яка правова категорія має свої плюси та мінуси. Серед основних позитивів франчайзингу варто виділити:
• Користувач не повинен мати великий інвестиційний капітал;
• Можливість користувача використовувати набутий досвід правоволодільця;
• Малий ризик банкрутства суб’єктів господарювання, які діють на підставі договору франчайзингу;
• Користувач не повинен мати жодного досвіду і вмінь у сфері здійснення відповідної господарської діяльності за договором комерційної концесії. Він отримує безпосередню допомогу від правоволодільця під час необхідних навчань передбачених договором;
• Користувач користується наслідками дослідницької діяльності правоволодільця (яка дуже часто є доволі коштовною).
Недоліками франчайзингу є:
• Постійний контроль користувача за якістю товарів чи послуг правоволодільцем;
• Здійснення плати користувачем;
• Обмеження свободи користувача стосовно території на якій він має право здійснювати передбачену діяльність [6];
• Діяльність будь-якої франчайзингової системи базується на принципах і стандартах, що є об’єктами інтелектуальної власності правоволодільця і являють собою комерційну таємницю;
• Навчившись вести бізнес, набувши певного досвіду роботи, користувач може спровокувати правоволодільця на розрив договору і почати свій власний бізнес, що складатиме для нього пряму конкуренцію [7, 74].
Отже, незважаючи на певні мінуси франчайзингу, він залишається однією із пріоритетних форм здійснення бізнесової діяльності як в Україні так і в усіх інших державах з розвиненою ринковою економікою. Адже саме завдяки йому особи, які бажають мати власний бізнес та не мають для цього достатнього капіталу, часу для розкручення власного популярного бренду можуть реалізувати свої прагнення. На сьогоднішній момент необхідним є розроблення ефективних механізмів впровадження системи франчайзингу, рекомендацій щодо його ефективного застосування та використання.

Література:
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436 – IV // www.rada.gov.ua/
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435 – IV // www.rada.gov.ua/
3. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ ”Видавництво ”Юридична думка””, 2007. – 992с.
4. Килимник И. Договор франчайзинга: анализ содержания // Предпринимательство, хазяйство и право. – 2000. - № 110. – С.26-29.
5. Лопушанський Т.В. Правове регулювання франчайзингу в Естонії // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнародної наукової конференцій «Шості осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року): У 3-х частинах. – Частина друга: Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право. Цивільний процес. Трудове право. Право соціального забезпечення. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. – 360с.
6. Ostrowska D. Źródła pozyskania kapitału inwestycyjnego. Franszyza – parasol na niepogodę // www. e-rachunkowosc.pl/
7. Сєрова І. Як створити бізнес при мінімальних витратах // Юридичний журнал. – 2004. - №8. – С.73-75.
8. Сидоров Я. Правовий статус сторін у договорі франчайзингу // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 6. – С.31-34.
9. Сидоров Я.О., Гулєвська Г.Ю. Комерційна концесія (франчайзинг) та суміжні договірні конструкції: порівняльний аналіз основних положень // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. -№ 1. – С.49-61.
10. Цират А. Перспективы правового регулирования франчайзинга в Украине // Маркетинг и реклама. -2002. -№ 7 – 8 (71-72). – С.54-57.
11. Цират А.В. Правовые аспекты работы по дистрибьюторским и франчайзинговым договорам в Украине // Welcome. – 2004. -№ 6. – С.3-9.

e-mail: ydmiwka@mail.ru

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
РЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ
26.11.2007 08:31
СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СТРОКІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
09.11.2007 09:52
ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ
08.12.2007 13:30
ПРАВО ПОТРЕБИТЕЛЯ НА ПРОСВЕЩЕНИЕ
06.12.2007 23:12
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАПОВІДАЛЬНОГО ВІДКАЗУ
05.12.2007 18:25
СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМИ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
04.12.2007 19:18




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше