:: LEX :: ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 16)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2019

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
 
10.06.2019 15:02
Автор: Гулик Андрій Григорович, кандидат юридичних наук, Львівський окружний адміністративний суд
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Значна кількість правових явищ або конструкцій, незважаючи на їх, здавалося б, сучасне наповнення мають самобутню історію свого виникнення і формування. Підготовче провадження в цьому плані не є винятком із загального правила.

Перші прообрази підготовчих процедур можна помітити вже у класичному римському приватному праві. Правові пам’ятки того часу досить точно визначили основні напрями руху цивільного процесу. У діалектиці свого розвитку римський цивільний процес подолав шлях від легісакційної і формулярної форм процесу, що діяли протягом республіканського періоду й періоду принципату, до екстраординарного порядку здійснення судочинства, повне й повсюдне застосування якого спостерігалося із другої половини ІV століття. 

Як відомо, правила легісакційного і формулярного процесів передбачали поділ проваджень у справі на дві самостійні стадії іn іure і іn іudіcіum. На першій стадії відбувалося так зване вчинення позову за законом, яке здійснювалося в урочистій формі і сторони точно повторювали священні слова й жести перед магістром. Цій процедурі передувала низка дій, що мають умовно підготовчий характер. Так, позивач повинен повідомити відповідачеві про поданий вид позову, вручивши йому копію позову або зачитавши свої вимоги. До обов’язку позивача також належало ознайомлення відповідача з наявними доказами, його виклик до магістрату й забезпечення явки сторін перед претором. Претор, у свою чергу, міг проводити попередню бесіду зі сторонами, на якій перевірялося, чи не визнає боржник, що заборгував, і чи не скаже, що готовий сплатити. Якщо відповідач скаже, що готовий сплатити, то необхідно було його вислухати й отримати достатні гарантії. Якщо ж визнання не відбудеться, то позивач здійснює виклик відповідача до суду [1].

Значно пізніше процедури досудової підготовки справи з’явилися у вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві. Причини такого становища слід шукати, як нам видається, у загальних характеристиках типу цивільного судочинства досліджуваного періоду. Як відомо, на зміну змагальному римському цивільному процесу у феодальну й середньовічну Європу прийшов процес слідчий, який не передбачав гласних і будь-яких змагальних процедур підготовки справи. Це були моменти панування таємного й письмового судочинства, з необмеженими суддівськими повноваженнями. 

Проте, із плином часу окремі елементи цивільного судочинства були певним чином модернізовані. Так, у законодавстві першої половини XVІІІ століття згадується про необхідність повідомлення відповідача про порушення проти нього справи, час і місце судового розгляду, про порядок вирішення попередніх клопотань сторін. Крім того, законодавство вже прямо зобов’язує суд надати відповідачеві копію позову (чолобитної) [2]. Очевидно, що такі правила ще не були здатні кардинально змінити тогочасну слідчу форму цивільного процесу, проте вони торкнулися важливої сторони судових процедур. 

Реформи суду XІX століття дають сьогодні вагомі підстави розглядати їх як початок формування більш-менш послідовної концепції підготовки справи до судового розгляду. Хоча в Російському Статуті цивільного судочинства 1864 року ще не говорилося про підготовку справи до судового розгляду як самостійну стадію цивільного процесу, проте були передбачені процедури попередньої письмової підготовки цивільної справи, які встановлювали порядок виклику відповідача до суду, строки для явки до суду, пред’явлення змагальних паперів і підготовку справи. 

Дещо інші підходи до підготовки справи до судового розгляду були закладені в Австрійському Статуті цивільного судочинства 1895 року, який прямо передбачав можливість здійснення підготовчого провадження. Виходячи з положень закону, підготовче провадження перед відрядженим для цього членом суду може бути призначено: 

1) якщо предметом справи є розрахунки, згідно з якими розгляду підлягає спір за значною кількістю окремих статей;

2) якщо через значний обсяг або складність обставин, зазначених у змагальних паперах сторін, для пришвидшення і спрощення словесного змагання вбачається необхідним попередньо підготувати матеріал для розгляду;

3) якщо сторони на підтвердження обставин, що мають вирішальне значення, посилаються на докази, перевірка яких не може бути зроблена під час словесного змагання або перевірка яких ускладнила й уповільнила б словесне змагання, особливо якщо сторони посилаються на свідків, що живуть на відстані від місця знаходження суду, або які, зважаючи на обставини справи, повинні бути допитані на самому місці.

Як бачимо, австрійський законодавець керувався тим, що здійснення підготовки є найбільш доцільним у складних цивільних справах, де є значний обсяг досліджуваного матеріалу. Це буде сприяти належному словесному змаганню сторін, полегшенню і пришвидшенню судового розгляду. Необхідно також зазначити, що цивільне процесуальне законодавство Австро-Угорщини допускало право суду призначити підготовче провадження на прохання позивача навіть після призначення засідання для словесного змагання, якщо тільки прохання було заявлено позивачем не пізніше тижня із часу отримання ним копії з відповідного прохання відповідача.

У порівняльному й історичному аспектах вивчення законодавства минулого цікавими видаються також права й обов’язки австрійського суду в підготовчому провадженні. Відповідно до параграфа 251 у підготовчому провадженні відряджений член суду за допомогою опитування сторін і вислуховування їх словесних пояснень роз’яснює всі спірні за змістом змагальних паперів вимоги й усі обставини, що наводяться сторонами на підтвердження або спростування цих вимог, і фіксує зазначені вимоги й обставини у протоколі зі вказівкою наведених сторонами доказів і наданих ними щодо доказів пояснень.   

Результати здійснення підготовчих дій повинні були бути відображені у протоколі, у якому вказувалося: які вимоги і зустрічні вимоги були заявлені сторонами; які із заявлених сторонами вимог і зустрічних вимог виявилися спірними і які безперечними; щодо спірних вимог і зустрічних вимог, - які обставини й докази були наведені сторонами на підтвердження або спростування їх, які докази були зазначені сторонами, і які пояснення були дані ними щодо цих доказів [3].

Події 1917 року, звичайно ж, змінили напрям розвитку вітчизняного цивільного процесу. Спроби виявити якісну своєрідність цивільних процесуальних відносин, що складалися між радянським судом і особами, які брали участь у справі, призвели до того, що структурно перші ЦПК УРСР не виокремлювали підготовку справи до судового розгляду як самостійну стадію цивільного судочинства. Лише деякі положення, що свідчать про можливості проведення певних підготовчих дій, були передбачені у главах про пред'явлення позову. Так, суд мав право, якщо визнає за необхідне, залежно від  складності справи, витребувати від позивача копії позовної заяви й усіх доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі на боці відповідача. Суддя може до першого судового засідання у справі задовольнити окремі прохання сторін про виклик свідків, видачу свідоцтв для одержання документів або довідок або сам витребувати такі, якщо вони необхідні для вирішення справи. Суд може за власною ініціативою або за заявою сторін виконувати необхідні перевірочні дії щодо наданих доказів за допомогою огляду на місці, виклику знаючих осіб (експертів), виклику й допиту свідків і перевірки письмових документів . 

У юридичній літературі того часу особливо підкреслювалося, що суд зобов’язаний і сам із метою найбільш повної підготовки справи до вирішення її в судовому засіданні й запобігання перенесенню розгляду вирішити питання під час прийняття позовної заяви про необхідність виклику свідків, експертів, надання документів, довідок і взагалі необхідних доказів спірного права, важливих для з'ясування справи, якщо тільки докази ці за своїм характером не можуть викликати ґрунтовних заперечень іншої сторони; може вимагати потрібні для справи відомості як безпосередньо, так і через видачу свідоцтва для подання його у відповідні установи [5]. При цьому, на думку дослідників, у ЦПК УРСР 1924 року, незважаючи на закріплення перебільшеної ролі суду і прокурора, превалювання державних інтересів ще не була сформована чисто інквізиційна модель цивільного судочинства. ЦПК УРСР 1929 року не змінив наявну форму судочинства, по суті змістовно та структурно дублюючи ЦПК 1924 року [6]. 

Тільки в середині XX століття завдяки законодавчим працям із кодифікації радянського законодавства підготовка цивільних справ до судового розгляду отримала своє нормативне оформлення як самостійна стадія цивільного процесу. Цьому передувала активна дискусія щодо важливості інституалізації підготовчих дій, яка відбувалася на сторінках юридичної літератури, та неодноразові узагальнення судової практики [7]. Так, у ЦПК УРСР 1963 року була окрема глава «Підготовка справи до судового розгляду», що містила перелік підготовчих дій і строки їх проведення.

ЦПК УРСР 1963 року став кроком уперед у регламентації цивільної процесуальної діяльності суду й осіб, що беруть участь у справі. Уперше законодавцем були виокремлені процесуальні дії по підготовці справи до судового розгляду, установлені строки її проведення. У цьому зв’язку ми солідарні з думкою В. В. Комарова, який у порівняльному аспекті писав про ЦПК досліджуваного періоду як про більш досконалий законодавчий акт як з погляду юридичної техніки, так і змісту його інститутів і окремих норм [8].

ЦПК України 2004 року замінив усталене формулювання, назвавши підготовку справи провадженням у справі до судового розгляду. При цьому законодавець запровадив низку новел, що забезпечують реалізацію учасниками процесу й судом своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, а також дозволяють оптимізувати діяльність із розгляду й вирішення цивільних справ, зокрема й за рахунок стадії підготовки справи до судового розгляду. 

Редакція Закону України № 2147- VІІІ від 3 жовтня 2017 року привнесла значну кількість змін до ЦПК України, знову актуалізувавши питання цілей і завдань підготовчого провадження, змісту й механізму здійснення процесуальних дій. Наскільки вдалими виявляться нововведення, чи будуть  вони сприяти формуванню умов для реалізації права на справедливий судовий розгляд з мінімальними витратами часу й засобів покаже як практика застосування нового цивільного процесуального законодавства, так і суспільна думка, що відображає ступінь довіри громадян до судової системи. 

Література:

1. Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. М.: Юриспруденция, 2005. С. 55-56.

2. Законодательство Петра I. – М.: Юрид. лит, 1997. – С. 824, 828, 842-844; Шилов А. В. Подготовка дела к судебному разбирательству в арбитражном процессе: Дис. … канд. юрид. наук. – Томск, 2004. – С. 17-18.

3. Австрийский Устав гражданского судопроизводства 1895 г. // Вестник гражданского процесса. 2015. № 4. С. 143-145.

4. Гражданский процессуальный кодекс УССР. М.: Госюриздат, 1950. С. 28-29, 38.

5. Гражданский процессуальный кодекс. Текст и практический комментарий. Составил Ф. Шостя. Редакция и предисловие А. И. Строева. Х.: Юридическое изд-во НКЮ УССР, 1925. С. 101.

6. Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку і практиці Верховного Суду України. Х.: Право, 2012. С. 16,  18. 

7. Шумейко Е. С. Подготовка дел к судебному разбирательству: Дис … канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – С. 15.

8. Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку і практиці Верховного Суду України. Х.: Право, 2012. С. 23. 



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ПОЗОВ» ТА «ПОЗОВНА ЗАЯВА»
13.06.2019 12:59
УЧАСТЬ ПЕРЕКЛАДАЧА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
12.06.2019 14:42
ЗАГАЛЬНОПРАВОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДГОТОВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
10.06.2019 15:12
ПРИНЦИПИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСКОРДОННОГО БАНКРУТСТВА В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
07.06.2019 18:29




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше