:: LEX :: ДОБРОСОВІСНІСТЬ ЯК ОЦІНОЧНЕ ПОНЯТТЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДОБРОСОВІСНІСТЬ ЯК ОЦІНОЧНЕ ПОНЯТТЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
 
07.02.2023 11:55
Автор: Віцінгловська Іванна Петрівна, аспірантка кафедри теорії права та прав людини юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Постановка проблеми. Одним із правових засобів яким оперує цивільне право є оціночне поняття. Оціночні поняття у системі цивільного права виступають «елементом зв’язку» цивільно-правової норми та конкретної правозастосовної ситуації, адже дозволяють суду розширити сферу дії правової норми, а також забезпечують протидію прогалинам права. 

Оціночне поняття «добросовісність» має доволі суперечливе тлумачення у цивільно-правовій науці, що ускладнює його застосування органами судочинства при здійсненні правосуддя. Вагоме значення має розуміння правового категорії «добросовісності» при аналізі поведінки учасників цивільного-правових відносин, зокрема відносин щодо компенсації моральної чи майнової шкоди в цивільному праві.

Аналіз останніх досліджень. Оціночні поняття як правова категорія є предметом дослідження багатьох вчених-правників. Активно їх вивченням займались: С. Вільнянський, Т. Музика, В. Чернега, О. Семчик, О.Бакалінська, О. Погребняк, О. Яворська, В. Косович, М. Лук’яненко (предметом дослідження якої є оціночні поняття в цивільному праві), В. Кройтор і Ю. Матат (досліджують проблеми прогалин та їх усунення в законодавстві). Зацікавленість оціночними поняттями можна обґрунтувати їх специфічною правовою природою, яка впливає на здійснення правового та суспільного призначення того чи іншого оціночного поняття. 

Виклад основного матеріалу. Поняття «добросовісності» має багатовікову історію та відіграє досить важливе значення для цивільного права України. Водночас на законодавчому рівні зміст цього поняття є нерозкритим, а норми міжнародного права не містять положень, які б описували особливості використання добросовісності при врегулюванні відносин.

 Становлення добросовісності як правової категорії пов’язано з римським правом, яке має багатовікову історію та стало своєрідним «фундаментом» для багатьох правових систем, у тому числі й романо-германської. Те, що сучасне цивільне законодавство безумовно ґрунтується на римському праві простежується як у загальних положеннях, так і в принципах права. Зокрема, Цивільний кодекс України «закріплює і розвиває необхідні гарантії і основні принципи приватного права. Це принципи рівності громадян перед законом (aequitas), справедливості (iustitia), добросовісності (bona fidei), свободи волі учасників цивільних відносин (libertas voluntatis hominis)» [1, с. 13].

Про всезагальне визнання добросовісності як основоположної засади права можна говорити, виходячи з того, що вимога добросовісності отримала відображення у Принципах УНІДРУА. Так, пунктом 1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів передбачено, що сторони зобов’язані діяти відповідно до прийнятих у практиці міжнародної торгівлі добросовісності і чесності ділової практики [2]. 

Великий тлумачний словник визначає добросовісність як «нематеріальну та абстрактну властивість, яка не має формально-юридичного значення чи законодавчого визначення та охоплює, серед іншого, чесне переконання, відсутність злого умислу та наміру ошукати чи здобути безпідставні переваги» [3, с. 693].

Бакалінська О. зазначає, що добросовісність має подвійний характер В об’єктивному сенсі добросовісність являє собою визначені нормами права, звичаями ділового оборота вимоги до поведінки невизначеного кола учасників цивільних правовідносин. У суб’єктивному розумінні добросовісність це оцінка поведінки суб’єкта цивільних правовідносин на відповідність сформованим у суспільстві нормам моралі, поваги до прав інших учасників правовідносин [4, с. 201].

Що ж стосується нормативного закріплення категорії добросовісності як оціночного поняття, то яскравим прикладом цього виступають положення статей 330 і 390 Цивільного кодексу України [5]. Проаналізувавши та дослідивши зазначені норми, можна зазначити, що особу вважають добросовісним набувачем тоді, коли вона приймає рішення без мети заподіяння шкоди іншій людині. В такому аспекті особа в жодному разі не повинна діяти легковажно та самовпевнено стосовно можливості заподіяння шкоди іншим учасникам цивільно-правових відносин. Натомість положення ст. 344 Цивільного кодексу України, які визначають зміст набувальної давності, встановлюють, що довготривале невикористання майна його власником та незацікавленість попереднього власника у необхідності вважати майно своїм, можна розцінювати як відмову власника від такого майна, що означає добросовісне набуття на нього права іншою особою. Як зазначає О.  С.  Яворська, добросовісне заволодіння чужим майном має тлумачитися так, що фактичний володілець сприймає майно як чуже, не своє, оскільки власник майна не може бути установлений, невідомий, помер тощо [6, c.30].

Категорія добросовісності відіграє значну роль й при визначенні законності та добросовісності набуття права власності. Ця роль зводиться до того, що добросовісним набувачем буде вважатися лише та особа, яка не знала і не могла знати, що набуває майно в особи, яка не володіла правом його відчужувати і не являлась істинним власником. 

Варто звернути увагу й на те, що дослідження доктринального та нормативного розуміння поняття добросовісності досить часто зводяться до використання у нормативно-правових актах країн світу синонімів, близьких за змістом до добросовісності.

Зокрема, схожі за змістом норми до відомої в Україні категорії добросовісності існують в цивільних нормативно-правових актах інших країн. Наприклад, у Німецькому цивільному уложенні (нім. Bürgerliches Gesetzbuch, BGB) вживається комбінація слів «Treu und Glauben», де «Treu» - вірність, надійність, лояльність, а «Glauben» – віра, довіра, впевненість. Згадана вище комбінація слів «Treu und Glauben» вживається у Німецькому цивільному уложенні 9 разів. У § 157 зазначено, що контракти слід тлумачити відповідно до вимог добросовісності з огляду на звичайну практику. У § 242 зазначено, що боржник зобов’язаний здійснити виконання зобов’язання відповідно до вимог добросовісності з урахуванням звичаїв. Є також норми про ненастання успіху. У § 815 зазначено, що ненастання успіху зазначено, що претензії щодо повернення через ненастання очікуваного результату послуги виключаються, якщо досягнення успіху було неможливим із самого початку, і постачальник послуг знав про це, або якщо постачальник послуг запобіг успіху всупереч добросовісності.

У праві Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії існує доктрина, яка носить латинську назву «uberrіmae fіde» – найвища довіра, або ж її англійський варіант «utmost good faith» – максимальна сумлінність. 

Автор дисертації Діна Есмаїл М Абузаїд «Реформа доктрини максимальної сумлінності: порівняльне дослідження між Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії та Саудівською Аравією» наголошує, що доктрина максимальної сумлінності означає, що страхувальник зобов’язаний повідомити страховику всі відомі йому обставини, що можуть впливати на ризик; він повинен повідомити про них навіть у тому випадку, коли страховик про це безпосередньо не питає. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об’єкта страхування [7]. На практиці суть доктрини максимальної добросовісності полягає в зобов’язанні повідомити страхувальника про всі властивості, зокрема дефекти майна, про стан здоров’я чи інші особливості об’єкта страхування. В залежності від того чи будуть відомості правдивими чи ні, залежить рішення страховика про прийняття на себе ризику за договором страхування.

Вагомий вклад у розвиток доктрини добросовісності було зроблено Лордом Менсфілдом у справі «Картер проти Бема» 1766 року [8, c. 56]. Лорд Менсфілд у цьому рішенні наголошує, що доктрина добросовісності забороняє будь-якій стороні, приховуючи те, що вона особисто знає, щоб втягнути іншого в угоду через його незнання цього факту і його віру в протилежне. Варто наголосити, Лорд Менсфілд прямо визнав, що страховик зобов’язаний своєму страхувальнику розкрити суттєві факти. Що ще більш важливо на практиці, закон, який регулює зобов’язання страхувальника та його наслідки, не міг би стати прикриттям чи виправданням для шахрайства чи навіть для недбалості. Страховик не може очікувати, що він буде повністю пасивним одержувачем всієї інформації, необхідної для оцінки ризику, який він бере на себе. Очікується, що він дізнається або ознайомиться з певними типами інформації, які не є специфічними для страхувальника, під час звичайної належної діяльності. 

Досліджуючи судову практику України, можна зазначити, що категорія «добросовісності» є досить проблемним моментом при правозастосовній діяльності в питаннях добросовісного володіння. У судових рішеннях, як правило суд посилається на недоведеність добросовісності володіння майном, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд Чернівецької області у рішення по справі № 718/568/16 від 22.09.2016 року зазначив: у розумінні ст.344 ЦК володілець має бути визнаний таким, що добросовісно заволодів майном, якщо не буде доведено, що він, набуваючи майно у володіння, знав або повинен був знати про незаконність такого набуття. Саме така правова позиція повинна бути визначальною при вирішенні питання про визнання права власності [9]. 

У рішенні Апеляційного суду Київської області по справі №376/1178/17 від 26.09.2017 року зазначена наступна правова позиція: особу, яка заволоділа майном, слід вважати добросовісною, якщо на момент заволодіння майном вона мала всі підстави вважати, що законний власник у майна відсутній, або якщо власник у майна є, то він втратив інтерес до цього майна. Добросовісність володільця такого майна у даному випадку обумовлена відсутністю власника взагалі, або будь-яких претензій з боку поперед нього його володільця [10].

У тексті судових рішень поряд із оціночним поняттям «добросовісності» використовується поняття «недобросовісність». Логічно припустити, що за змістовим наповнення ці терміни є протилежними за значенням, проте оскільки «добросовісність» викликає протиріччя серед цивілістів, то і «недобросовісність» у цивільному праві теж не є однозначною.

Яскравим прикладом використання оціночного поняття «недобросовісності» при врегулюванні цивільних відносин є правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17. 

У постанові зазначено, що «дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення», тобто ми бачимо конкретне та важливе саме для цієї справи роз’яснення розуміння добросовісності як оціночного поняття. Також у постанові зауважено, що «Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред’явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом» [11]. Таким чином, недобросовісність може полягати у вчиненні дій, які хоч і відповідають діючим цивільно-правовим нормам, але впливають на права інших осіб, які можуть виникнути пізніше.

Висновки. З огляду на викладене, можемо зробити висновки про те, що категорія «добросовісності» має важливе значення у правовому регулюванні, оскільки виступає загальнолюдською цінністю, без якої неможливе функціонуванні суспільства; принципом права, який гарантує реалізацію прав і дотримання обов’язків не лише відповідно до «букви» права, але й відповідно до «духу»; принципом тлумачення; одна із основних вимог до правозастосування; на ній ґрунтується найважливіші правові основи.

Добросовісність як оціночна категорія відіграє досить важливе значення в цивільному праві. Як один із елементів правового регулювання цивільно-правових відносин забезпечує їх належне функціонування та збалансовує потреби учасників цивільного обігу, сприяє подоланню прогалин правового регулювання. Її розуміння уточнюється судом у кожному конкретному випадку, якщо говорити про добросовісність набуття права власності. Проте для визнання особи добросовісною потрібно встановити законність заволодіння майном. 

Література:

1. Валігура К. Принцип добросовісності як категорія цивільного права. Підприємництво, господарство і право. 2020. №4. С.11-16.

2. Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА від 01.01.1994 р. Міжнародний інститут уніфікації приватного права. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_920#Text. 

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.: Перун,2002.1440 с.

4. Бакалінська О. О. Категорія «добросовісність» у цивільному праві України. Часопис Київського університету права. № 4. 2011. С. 201.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text.

6. Яворська О. С. Набуття права власності за давністю володіння. Адвокат. 2013. № 5 (152). С. 29–33.

7. Dina Esmaeil M Abuzaid. Reform of the doctrine of utmost good faith: a comparative study between the UK and Saudi Arabia: thesis for the degree of Doctor of Philosophy in Law. June 2018. Stirling United Kingdom. 254 p.

8. Charles Mitchell and Paul Mitchell. Landmark Cases in the Law of Contract. Published in North America (US and Canada) by Hart Publishing c/o International Specialized Book Services. 2008. 365 p.

9. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області : від 22.09.2016 року по справі № 718/568/16.URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/61493568.

10. Рішення апеляційного суду Київської області : від 26.09.2017року по справі № 376/1178/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/69115714.

11. Постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року по справі № 405/1820/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83387308.

___________________________

Науковий керівник: Никифорак Володимир Михайлович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри приватного права, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СУДОВІ ВИТРАТИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ
20.01.2023 16:23
ПРОБЛЕМА МОБІНГУ У ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВІ
20.01.2023 14:22
ОСОБЛИВОСТІ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ОСОБИ, ЩО ЗНАХОДИТЬСЯ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ
09.02.2023 09:41
ЗАСТОСУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ЗАХИСТУ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УМОВАХ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ
07.02.2023 11:42
W SPRAWIE UCHODŹCÓW Z UKRAINY W CZASIE ROSYJSKIEJ AGRESJI W 2022 ROKU
02.02.2023 22:52




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше