Збройна агресія російської федерації проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 р. зумовила потребу докорінного реформування законодавства у сфері оборони та національної безпеки з врахуванням задекларованих євроінтеграційних та євроатлантичних перспектив. Процес формування (реформування) ефективної правової бази cyчacниx Збpoйниx Cил Укpaïни неодмінно пов’язаний із дослідженням та врахуванням історичного досвіду еволюції законодавства впродовж багатовікової історії українського державотворення.
Становлення держав сприяло формування початків організації військових структур, на які покладалися не тільки оборонні функції, але і вирішення внутрішньополітичних питань. Зростаюча увага до питань військового обов’язку, розбудови та забезпечення армії, зумовила потребу правової регламентації системи військового законодавства. У період Запорізької Січі та Гетьманщини питання військової служби регулювалися звичаєвим козацьким правом, Статутом про устрій Війська Запорозького. У перше на конституційному рівні питання правового регулювання військової обов’язку захищати Батьківщину отримали певне закріплення в Конституції П. Орлика 1710 р., яку науковці вважають першою у Європі демократичною Конституцією.
Питання обов’язку захищати Вітчизну досліджувалось в наукових роботах Р. Алієва, В. Антонова, А. Колодія, С. Греца, Є. Григоренка, О. Кудлай, Р. П’ясти, Л. Сидоренка, В. Шульгіна.
Метою статті є аналіз історичних передумов виникнення військової служби та її правова (конституційна) регламентація у період Запорізької Січі та Гетьманщини в контексті захисту Батьківщини.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього українського народу. Захист Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України (тут і надалі курсив наш - Авт.) [5]. Чинне законодавство чітко окреслює мету військового обов’язку – підтримка громадян України до захисту Вітчизни; забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів особливого призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов’язок передбачає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; призов на військову службу; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призовом на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов’язку в запасі; проходження служби військовому резерві; дотримання правил військового обліку [2, с. 392].
Проте і до сьогодні цілий ряд нагальних проблем та вузлових питань пов’язаних із розбудовою інститутів захисту країни так і не було до кінця вирішено у значній мірі через нехтування історичним досвідом України [6, с. 137].
Держані інституції, в тому числі військо, що виникло та розвивалось в Запорізькій Січі було генетичним послідовним державотворчим процесом, який розпочався з часів Руси-України, її правонаступниці Галицько-Волинської держави, Київського, Волинського та інших удільних князівств в умовах Литовсько-Руської держави [1, с. 231]. З середини XVII ст. на Запорізькій Січі, попри її широкий автономний статус, формально поширилась влада українських гетьманів, функціонували не тільки українське військо, а й ще військово-правові відносини [3]. У початковий період розвитку українського козацтва в куренях козаки спираючись на свій попередній військовий досвід (військових походів, військово-суспільного буття), встановлювали певні норми військового життя, виробляли відповідний військово-правовий світогляд, що в подальшому стало джерелом формування українського військового законодавства [3].
Незважаючи на відсутність загального зводу законів у Запорізькій Січі і знання основних військово-правових положень козаками, деякі ж певні його сторони військового життя отримували письмове оформлення. Так, у 1764 р. на Запорізькій Січі, з метою боротьби із злочинністю було ухвалено письмові положення, що посилювали відповідальність за крадіжки та збереження краденого, вводилась заборона брати винних на поруки і навіть в кошового забиралось право помилувати злочинців [3].
Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького фактично розвинула започатковані на Запорізькій Січі процеси унормування військового будівництва. Одним із перших відомих юридичних документів Української козацької держави став Статут про устрій Війська Запорозького. Зокрема, посилання на Статут знаходимо в універсалах Б. Хмельницького за 1648 та 1650 рр. [8, с. 81, 110].
Прийнято вважати, що перші згадки про військову службу в конституціях та поточному законодавстві були здійснені крізь призму встановлення військової повинності, здійснюючи яку, громадяни починали проходити військову службу. Уперше військова повинність була встановлена у Франції у 1798 р., а після цього почала активно з’являтись у різних країнах світу [4, с. 16].
Проте ще до цього певний внесок у розвиток конституційних засад проходження військової служби було здійснено у 1710 році, у зв’язку із прийняттям так званої Конституції Пилипа Орлика, яка мала повну назву «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького». «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» є фундаментальною пам’яткою, оскільки на той час у ній було закладено цілий ряд прогресивних ідей, що знайшли втілення в сучасному конституційному законодавстві [4, с. 16]. У Конституції Пилипа Орлика знайшли відображення й правове регулювання проходження військової служби. Враховуючи відповідальність та небезпечність військової служби у цьому документі, фактично уперше у світовій політико-правовій думці установлювалися соціальні гарантії для осіб, що її проходили, а також для членів їх сімей. Зокрема, у Конституції 1710 р. цим питанням був присвячений окремий параграф, а також деякі окремі приписи, що містились у різних параграфах. Так, параграф ХІ Конституції встановлював та оголошував непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов’язків для простого люду, загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків [4, с. 17].
Тут варто наголосити, що через століття уже в незалежній Україні було прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де в пункті 3 ст. 14 було зазначено, що «Військовослужбовці, а також батьки військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісті під час проходження служби, звільняються від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних ними доходів» [4, с. 17].
Отже, Конституція Пилипа Орлика 1710 р. заклала фундамент української конституційної теорії та практики усіх сфер державно-політичного життя, у тому числі й військової служби. Вона встановлювала певні аспекти соціального захисту не тільки осіб, що проходили військову службу, тобто козаків, але й членів їх сімей. Як слушно зауважив Ю. М. Тодика, «витоки українського конституціоналізму беруть початок у 1710 році, тобто за 77 років до прийняття Конституції США» [7, с. 83].
Список використаних джерел:
1. Алієв Р. Історичні та сучасні передумови систематизації військового законодавства України. В кн.: Розвиток законодавства України у сфері оборони: проблеми адаптації до стандартів НАТО та шляхи їх вирішення : матеріали науково-практичної конференції. м. Київ, 23 квітня 2021 року / упоряд.: П. П. Богуцький, В. Г. Пилипчук, С. О. Дорогих. Київ, 2021. С. 230-235.
2. Військове право України: підручник / кол. авторів; за заг. ред. А. М. Колодія, О. В. Кривенка, В. Й. Пашинського. Київ: НУОУ ім. Івана Черняховського, 2019. 392 с.
3. Гурбік А. О. Запорізька Січ і формування органів суду в українській державі. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Hurbyk_Andrii/Zaporozka_Sich_i_formuvannia_or. (дата звернення 21.03.2023 р.).
4. Сидоренко Є. І. Конституційні засади проходження військової служби громадянами України: проблеми теорії та практики. Харків: Право, 2010. 281 с.
5. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
6. Паламарчук В. Законодавчий аспект реформування Збройних Сил України. Людина і політика. 2002. № 4. С. 137-146.
7. Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики : монографія. Харків: Факт, 2000. 608 с.
8. Універсали Богдана Хмельницького 1648–1657 / Ред. кол. В. Смолій та ін. Київ. Видавничій дім «Альтернатива», 1998. 383 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
