Підтримання державного обвинувачення прокурорами в суді є однією з основних конституційних функцій прокуратури. Цей принцип закріплено в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 36). Однак, оскільки він стосується лише кримінального процесу, його конкретний зміст визначається положеннями кримінально-процесуального закону. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК державним обвинуваченням визнається діяльність прокурора, зокрема, доведення обвинувачень у суді з метою притягнення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, до кримінальної відповідальності. Під обвинуваченням розуміється обвинувачення у вчиненні особою певного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і вчинене воно в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом. Для того, щоб прокурор міг підтримати обвинувачення у суді, він повинен мати достатньо доказів про обставини, зазначені в статті 91 КПК. Ці докази збираються та перевіряються під час досудового розслідування, яке здійснюється під наглядом прокурора. Якщо є достатні докази про вчинення кримінального правопорушення, прокурор (або слідчий за його дорученням) повідомляє підозрюваного письмово про підозру і складає обвинувальний акт.
На наш погляд, прокурор, що призначений керівником прокуратури, здійснює нагляд у формі процесуального керівництва у конкретному кримінальному провадженні, починаючи з повідомлення підозрюваної особи і закінчуючи складанням обвинувального акта. Прокурор є незмінним протягом усього провадження в справі, що дозволяє йому підготуватися до суду та відстоювати обвинувачення в судових дебатах. Однак, якщо після всебічного, повного та об'єктивного дослідження прокурор встановлює відсутність події кримінального правопорушення або складу кримінального правопорушення, за яким підозрюваний притягається до кримінальної відповідальності, він повинен відмовитися від обвинувачення та припинити процесуальну діяльність як державний обвинувач. Рішення про відмову від обвинувачення повинно бути прийняте прокурором за його внутрішнім переконанням [1, с. 65-68].
На думку Сляднєвої К.А., у формуванні переконання державного обвинувача щодо відмови від обвинувачення важливо враховувати кілька факторів, таких як спрямованість діяльності прокуратури на карні питання, кадрове забезпечення органів прокуратури, моральні та інтелектуальні якості державного обвинувача, його психологічна стійкість, психологічна атмосфера в колективі прокуратури, роль керівника прокуратури, а також моральні фактори відносин державного обвинувача з іншими суб'єктами кримінального процесу, зокрема з обвинуваченим і потерпілим [2, с. 228-231].
Отже, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором є важливим етапом у кримінальному процесі, оскільки від цього залежить подальший хід провадження. Для забезпечення правильного рішення необхідно враховувати всі фактори, що впливають на формування позиції прокурора, а також дотримуватись закону та встановлених процесуальних процедур.
Література:
1. Ляш А. О. Підтримання державного обвинувачення в суді: правова природа, суть і значення. Часопис Академії адвокатури України. 2014. Т. 1, № 22. С. 64–69.
2. Сляднєв К. А. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення як форма реалізації диспозитивності. Кримінальне право та кримінологія. 2018. № 1. С. 228-232.
______________________________________
Науковий керівник: Мойсей Георгій Георгійович, асистент кафедри процесуального права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
