Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Хоч визначення складу кримінального правопорушення законодавчо не закріплене, та ми можемо вважати, що під ним варто розуміти сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення.
На відміну від об’єкта складу кримінального правопорушення, який є обов’язковою ознакою складу кожного кримінального правопорушення, предмет складу кримінального правопорушення – факультативна ознака. Він набуває обов’язковості лише у разі прямої вказівки на це у законі і тоді має важливе значення для кримінально-правової кваліфікації вчиненого винним діяння, адже якщо відсутній предмет складу кримінального правопорушення, то відсутній і склад кримінального правопорушення. Ст. 297 КК України є предметним кримінальним правопорушенням, адже перелік речей матеріального світу, впливаючи на які винний вчиняє кримінальне правопорушення, прямо передбачений у диспозиції вищезазначеної статті [2, с. 19]. Так, предметом складу кримінального правопорушення у ч. 1 ст. 297 КК України є: 1) могила; 2) інше місце поховання; 3) тіло (останки, прах) померлого; 4) урна з прахом померлого; 5) предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого. У ст. 297 КК України, законодавець не розкриває змісту цих предметів, відсилаючи нас до Закону України «Про поховання та похоронну справу», у ст. 2 якого вказано, що:
• могила – місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;
• місце поховання – кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;
• урна з прахом – ємність, призначена для збереження праху померлого.
У цьому ж законі подано ще такі визначення:
• склеп – це підземна або заглиблена в землю капітальна споруда, призначена для поховання, в межах місця поховання, відведеного у встановленому порядку;
• колумбарій – сховище для урн із прахом померлих;
• колумбарні ніші – спеціально обладнані місця на колумбарії для поховання урн із прахом померлих, що облаштовуються в мурованих стінах або на підготовлених ландшафтних ділянках;
• крематорій – спеціальна інженерна споруда з устаткуванням, призначеним для спалювання трун із тілами померлих [3].
У контексті дослідження цікавим є такий предмет складу кримінального правопорушення як урна з прахом померлого, адже виникають певні питання, наприклад, чи можемо ми вважати урною для праху певну банку? По суті, це теж ємність, можливо, хтось використовуватиме її саме для збереження праху померлого. Але як тоді довести у кримінальному провадженні, що особа точно знала на який саме об’єкт вона посягає? На нашу думку, було б логічніше забрати словосполучення «урна з прахом померлого» з диспозиції ст. 297 КК України, аби уникнути суперечливих ситуацій. Таке вирішення ситуації схоже на те, що колись була передбачена відповідальність лише за «незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями», а не просто, наприклад, за знищення виборчого бюлетеня. Знову ж таки виникає питання, що робити у випадку, якщо спалили лише бюлетені, коли вони були не в скриньках і т.п.. Вважаємо, що законодавцю варто переглянути предмет складу кримінального правопорушення, передбаченого у ч. 1 ст. 297 КК України, та внести відповідні зміни.
Щодо інших предметів складу кримінального правопорушення, визначення яких немає у наведеному вище законі, то потрібно почати з тіла померлого. Спершу законодавець зазначав у КК України лише про наругу над трупом, та в редакції Закону № 1166-VI від 19.03.2009 предмет складу кримінального правопорушення став конкретизованішим і загалом зміненим, а саме наруга над тілом (останками, прахом) померлого чи незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого. У Законі України «Про поховання та похоронну справу» слово «труп» вживають лише до невпізнаних осіб, тобто термін «труп» видається нам вужчим поняттям, аніж «тіло померлого» [3]. Хоча в постанові Першої судової палати КК ВС від 01 грудня 2022 року у справі № 216/4652/17 дано таке визначення: «труп – це тіло померлого чи його окремі частини, незалежно від проміжку часу, який минув з дня його смерті» [4]. Конкретизація у цьому випадку була справді потрібною, аби стало зрозуміло, що кримінальним правопорушенням буде посягання як на ціле тіло, так і на окремі його частини. В.В. Кузнецов зазначає, що в одному із проєктів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за наругу над могилою та іншими місцями поховання» було визначено, що «тіло померлого – ціле тіло або окремі його частини будь-якої людини після настання її біологічної смерті» [5, с. 89-91]. З урахуванням вищенаведеного, можна запропонувати таке визначення: «тіло (останки, прах) померлого – це неживе людське тіло, при цьому не має значення вік особи, а також те, чи це труп у цілому чи лише його частина». Хоча теж суперечливо, чи варто виокремлювати в цьому випадку саме «прах», адже об’єктивно не всі дії, що можуть бути вчинені з тілом померлого, можна вчинити з прахом, наприклад, здійснення акту некрофілії з прахом або ж самовільне знімання одягу з праху.
Останнім предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого у ч. 1 ст. 297 КК України, є предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого. Оскільки в КК України не уточнено які це предмети, то ними можуть бути, до прикладу, хрест, надмогильні споруди, прикраси, одяг, медалі, вази, лампадки, вінки і т.п. – тобто загалом будь-що.
Варто також зазначити, що в науковій літературі виникає багато дискусій щодо розмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених у ст. 297 КК України, з іншими складами кримінальних правопорушень, зокрема, проти власності. Розмежувальними ознаками багато науковців, зокрема Антонюк Н. О., вважають предмет посягання та об’єкт посягання.
Отож, якщо перелічені предмети посягання перебувають у місцях поховання – їхнє викрадення посягає передусім на відносини моральності, а вже потім на власність. Якщо речі перебувають при померлому, наприклад, у будинку, то таке діяння треба кваліфікувати як кримінальне правопорушення проти власності. Якщо ж власник речей передав їх на вшанування, визначив, що їхнє призначення – це свідчити про пам’ять померлого, то можна зробити висновок, що для нього більш важливим є моральність, духовна цінність, а власність є лише додатковим об’єктом посягання [6, c. 399].
Важливим у цьому випадку є визначення власника предмета, який знаходиться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі померлого. Адже якщо предмети перебувають у власності певних осіб, то незаконне заволодіння такими предметами належить кваліфікувати за сукупністю з відповідними частинами статей, у яких передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності або лише як кримінальне правопорушення проти власності. До прикладу, біля могили жінка забула свою сумку. Це не є річ, від якої вона відмовилась і закопала разом з покійником. У такому випадку потрібно чітко встановити, що за обставинами справи це річ, яка лише тимчасово вибула з володіння, а не передана добровільно задля вшанування пам’яті померлого.
Відтак, хоч у ч. 1 ст. 297 КК України є чітко визначений перелік предметів складу кримінального правопорушення, проте такий перелік потребує вдосконалення та уточнення, зокрема, викликає сумніви доцільність існування такого предмета складу кримінального правопорушення як «урна з прахом померлого» та ототожнення праху з тілом померлого. Важливо також відмежовувати наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого від суміжних кримінальних правопорушень, зокрема від кримінальних правопорушень проти власності.
Література:
1. Кримінальний кодекс України : Кодекс України; Кодекс, Закон від 05.04.2001 № 2341-III // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2341-14 (дата звернення: 10.04.2023).
2. Горб Н.О. Наруга над могилою: кримінально-правовий та кримінологічний аналіз : автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08. Київ, 2005. 20 с.
3. Про поховання та похоронну справу : Закон України від 10.07.2003 № 1102-IV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1102-15 (дата звернення: 01.03.2023).
4. Постанова Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 грудня 2022 року у справі № 216/4652/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706697 (дата звернення: 04.04.2023).
5. Кузнецов В.В. Окремі аспекти визначення предмета злочину, передбаченого ст. 297 КК України. Актуальні проблеми кримінального права (пам’яті професора П.П. Михайленка) : Тези доп. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 24 верес. 2010 р.) / Ред. кол.: В.В. Коваленко (голова), О.М. Джужа, Є.М. Бодюл та ін. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2010. С. 89–91.
6. Антонюк Н. О. Кримінально-правова охорона власності : навч. посіб. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2012. 514 с.
________________________________
Науковий керівник: Бурачинська Юстина Богданівна, асистент кафедри кримінального права і кримінології
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
