ПОРУКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОДАТКОВОГО ОБОВ’ЯЗКУ
09.02.2007 19:44
Автор: Дуравкін Павло Михайлович, аспірант кафедри фінансового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
[Фінансове право. Банківське право]
Розвиток України в умовах ринкових відносин обумовлює необхідність застосування в податково-правовому регулюванні сучасних, універсальних механізмів. Через зацікавленість держави в належному отриманні податкових надходжень та певні перешкоди, що при цьому виникають – застосовуються "способи забезпечення податкового обов’язку". На сьогоднішній день немає законодавчого визначення останніх, а наукові розробки не вирішують всіх спірних питань. Виходячи з цього існує нагальна потреба якомога глибшого та детального вивчення цього актуального питання.
Одним з найменш розвинених в нормативному та науковому сенсі є спосіб забезпечення податкового обов’язку (мається на увазі податковий обов’язок у вузькому розумінні [3, С. 385-386]), який полягає в поруці за його виконання. Податкова порука сьогодні розглядається як спосіб забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів (ст. 72 Податкового кодексу РФ) [4] що, має форму договору, за яким банк-поручитель зобов’язується відповідати за належне виконання платником обов’язків зі сплати податків або податкового боргу (п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ) [1] (далі – Закон № 2181).
Специфічність податкової поруки полягає в її договірному характері, що є виключенням для "... владно-майнових відносин, які виникають відповідно до податково-правових норм..." [2, С. 250]. Як різновиду податкових – відносинам податкової поруки притаманна аналогічна структура але з деякими особливостями. Об’єктом відносин податкової поруки виступає податковий обов’язок (борг) платника податків, а предметом – грошові кошти, які спрямовуються на його сплату (погашення). Суб’єктний склад представлений двома сторонами: з одного боку держава, в особі уповноважених органів, а з іншого – поручитель, в особі банка-резидента.
Платник податків не виступає стороною в цих відносинах, оскільки його місце займає банк-поручитель, який набуває всі права та обов’язки платника і, виступає зобов’язаною стороною. Платник податків являється стороною у відносинах з банком-поручителем, які є цивільно-правовими, а не податковими. Юридичний зміст відносин податкової поруки становлять права та обов’язки уповноваженої (податкові органи) і зобов’язаної (банк-поручитель) сторін, а матеріальний – їх фактична поведінка.
Серед обов’язків уповноваженої сторони новелою не тільки для податкового права, а й для правової системи взагалі є відмова від суб’єктивного права (при тому в інтересах зобов’язаної сторони). Так, податковий орган зобов’язаний відмовитись від права податкової застави активів платника податків у випадку, якщо банк-резидент поручається за нього (п. 8.8 ст. 8 Закону № 2181) [1]. Доцільність закріплення такого обов’язку викликає сумнів, оскільки можлива ситуація коли банк-поручитель в момент виконання обов’язку опиниться настільки ж неплатоспроможним, як і сам боржник. Таким чином, для податкового органу порука є черговим (але сумнівно надійним) способом забезпечення податкового обов’язку, а для платника податків – способом звільнення його активів з податкової застави.
Виходячи з нормативно-правового врегулювання податкова порука може бути способом забезпечення як податкового обов’язку, так і податкового боргу (п. 8.8 ст. 8 Закону № 2181) [1]. Тобто передбачається можливість забезпечення спрямованого на сплату саме податку, а не податкового боргу. Видається, що закріплення такої можливості впливає на момент виникнення відносин податкової поруки. Вбачається доцільним передбачити відповідальність поручителя за податковий обов’язок – з початку перебігу строків його погашення, а за податковий борг – після його виникнення. Крім того, укладення договору податкової поруки вже при наявності податкового боргу повинно означати, що відповідальність поручителя настане після спливу строку його погашення.
Таким чином, податкову поруку можна визначити як спосіб забезпечення податкового обов’язку, відповідно до якого банк-поручитель зобов’язується перед податковим органом сплатити суму узгодженого податкового обов’язку або податкового боргу платника податків за якого він поручався.
Література:
1. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
2. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: В 6-ти т. – Т. 2: Введение в теорию налогового права. – Х.: Легас, 2004. – 600 с.
3. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 т. Т. III: Учение о налоге. – Х.: Легас; Право, 2005. – 600 с.
4. Собрание законодательства Российской Федерации. – 1998. – №31. – Ст. 3824.
e-mail: 2448888@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
