Автор: Джуган Вікторія Олегівна, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри цивільного та господарського права і процесу Навчально-консультаційного центру Одеської національної юридичної академії у м. Івано-Франківську
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
Третє тисячоліття характерне швидким розвитком загальнолюдського прогресу, який здійснює помітний вплив на стан довкілля. Соціально-економічний розвиток Української держави впродовж останніх років був нестабільним та обумовив екологічну кризу. На сьогодні в атмосферу України надходить 7,38 млн. т забруднюючих речовин від стаціонарних і пересувних джерел, з природних джерел забирається 16352 млн. куб. м води, з них 2315 – з підземних водних джерел, біорізноманіття України нараховує понад 72 000 видів флори та фауни, природно-заповідний фонд України має у своєму складі 7346 територій та об’єктів, в Україні налічується 8658 родовищ 97 видів корисних копалин і майже 12000 їх проявів [1].
Як комплексний правовий інститут екологічного права право природокористування поділяється на види за різними класифікаційними ознаками. Саме правова класифікація природокористування здійснюється за такими ознаками, які характеризують їх головний зміст. Але в кожному випадку для природокористування основною ознакою буде вид природного об’єкта.
Таким чином, за видом природного об’єкта, який використовується, право природокористування поділяється на такі види, як: землекористування, лісокористування, водокористування, користування тваринним світом, користування рослинним світом, користування надрами, користування атмосферним повітрям, користування територіями та об’єктами природно-заповідного фонду. Вищезазначені природні об’єкти знаходяться у постійному взаємозв’язку та взаємодії, а кожен вид має свої різновиди, визначені екологічним законодавством. Зокрема, право користування тваринним світом включає мисливство, рибальство.
У залежності від суб’єктного складу виділяють: право природокористування, яке здійснюють фізичні особи та право природокористування, яке здійснюють юридичні особи.
Строк здійснення права природокористування дає можливість виділяти: постійне (безстрокове) природокористування (коли термін користування природним об’єктом не визначений) та тимчасове (строкове) природокористування. Тимчасове, у свою чергу, може бути: довгострокове (в залежності від виду природного об’єкта передбачаються різні максимальні строки довгострокового природокористування – до 25 років для водокористування, до 50 років для лісокористування, до 25 років для користування надрами); короткострокове (в залежності від виду природного об’єкта передбачаються різні максимальні строки короткострокового природокористування - до 3 років для водокористування, до 1 року для лісокористування, до 5 років для користування надрами). Видовою формою строкового природокористування є оренда природного об’єкта. Специфіка її полягає в тому, що оренда передбачена не для всіх природних об’єктів, вона містить певні особливості щодо оплати природокористування, більш чітко визначає права, обов’язки, відповідальність природокористувача, обмеження та інші умови природокористування. Зокрема, орендне природокористування передбачене Земельним кодексом України (стаття 93) [2], Водним кодексом України (стаття 51) [3], Лісовим кодексом України (стаття 18) [4].
Якщо за основу брати спосіб виникнення, то право природокористування слід поділяти на: первинне (похідне від права власності на природні об’єкти) та вторинне (похідне від первинного).
За ознакою платності право природокористування може бути: безкоштовне (ним є загальне природокористування) та платне (це, насамперед, спеціальне користування).
У залежності від значимості природного ресурсу, право природокористування поділяється на: право користування природними ресурсами загальнодержавного значення та право користування природними ресурсами місцевого значення.
За режимом користування право природокористування поділяється на: спільне (тобто користування визначеною частиною природного об’єкта чи окремим природним об’єктом одночасно кількома суб’єктами) та відособлене (користування одним об’єктом чи його частиною єдиним природокористувачем).
З позицій галузевої системи народного господарства можна виділити: природоспоживання (теплоенергетика, лісоексплуатація, металургія), власне природокористування (землеробство, транспорт, будівництво) та природовідтворення (рекультивація та меліорація земель, створення заповідників). Узагальнивши ці поняття можна виділяти право виробничого на право невиробничого природокористування.
Функціональний (комплексний) підхід до класифікації природокористування дає можливість виділити такі напрями природокористування, як: ресурсоспоживання, конструктивне перетворення, відтворення природних ресурсів, управління природними ресурсами [5, с.11].
Залежно від мети природокористування розрізняють наукове, естетичне, рекреаційне, промислове, сільськогосподарське та інші види.
Основним поділом природокористування, критерієм поділу якого є підстава виникнення, визначений статтею 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є його поділ на: загальне та спеціальне природокористування [6]. Частинами 2 та 3 статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначені ознаки загального та спеціального природокористування. Цим законом визначені також права, обов’язки та відповідальність природокористувачів [6], такі норми мають загальний характер, а особливості здійснення природокористування щодо окремого природного об’єкта містяться у спеціальних нормах поресурсового законодавства України.
Водночас, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» не містить обмежень узагальнюючого характеру, оскільки жодні права громадян, в тому числі й екологічні, завжди мають певні межі. Отже, обмеження екологічних прав також мають бути як спеціальними, так і загальними. Тому до статті 38 вищезгданого закону доцільно додати положення про обмеження. А саме слід вказати, що здійснення права загального та спеціального природокористування може бути постійно або тимчасово обмежене законом, рішенням органів місцевого самоврядування або іншим уповноваженим органом з метою охорони навколишнього природного середовища, захисту життя та здоров’я населення, збереження біологічного різноманіття. Обмеження загального та спеціального природокористування можуть бути встановлені також щодо природних об’єктів, які перебувають у приватній власності, передані в оренду, а також мають інше спеціальне призначення.
Проведений аналіз видів природокористування свідчить про те, що до основних критеріїв класифікації належать: вид природного об’єкта, суб’єктний склад, строк, спосіб виникнення, платність, значимість природного ресурсу, режим користування, галузева система народного господарства, функціональний підхід, мета, підстава виникнення. Водночас, така класифікація не є вичерпною. У зв'язку зі зростанням природокористування та розвитку економіки держави урізноманітнюються і види природокористування, зокрема, можливе виникнення духовного чи комерційного користування. Але незалежно від виду природокористування та запропонованого критерію класифікації теоретичною та практичною основою вирішення багатьох проблем у екологічних правовідносинах являється впровадження раціонального, але, водночас, повного та комплексного природокористування, впровадження нових технологічних процесів, які скоротять забруднення довкілля та забезпечать переробку первинної сировини. Важливим залишається забезпечення принципу єдності охорони довкілля та її раціонального використання – основного принципу у взаємовідносинах людини з природою.
Література:
1. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2007 році.
2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – Ст.27.
3. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. № 214/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст.189.
4. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-XII (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
5. Черевко Г. В. Економіка природокористування / Г. В. Черевко, М. І. Яцків. – Львів: Світ, 1995. – 203 с.
6. Про охорону навколишнього природного середовища: закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-XII (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст.546.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
