У світі не існує ідеальної моделі правосуддя у цивільних справах. Країни з усталеними демократичними та правовими традиціями, формуючи правила цивільного судочинства, ґрунтувалися більше на власному досвіді історичного розвитку правової системи, державних і суспільних інституцій. При цьому незмінним для багатьох сучасних держав залишається превалювання інтересів особистості, що знаходить своє вираження в утвердженні ідей верховенства права, закріпленні процесуальних гарантій права на судовий захист, здійсненні неупередженого і справедливого правосуддя.
Україна, наслідуючи приклади та завдячуючи допомозі зарубіжних партнерів, іде шляхом надскладних реформ усіх сфер державного управління. Судова влада і правосуддя – у центрі таких перетворень. Без успішних змін судової системи не досягти бажаного відновлення й економічного прориву нашої держави. Ефективний захист права, незалежний та справедливий суд – найліпші чинники інвестиційної привабливості України.
Безперечно, що в таких умовах зростає важливість поєднання зусиль законодавця та юридичної спільноти в широкому її розумінні. Неоціненну роль при розробленні якісно нових напрямів розвитку судової влади та правосуддя може надати цивілістична наука, дослідження якої передусім обумовлені потребами практики та спрямовані на вирішення наявних проблем правозастосування.
Може йтися про постановку нової наукової проблематики, критичний аналіз предметних сфер правового регулювання або продовження осмислення таких правових категорій, що мають безперервне фундаментальне значення для цивільного судочинства. Такою категорією, на нашу думку, є принципи цивільного судочинства. В умовах постійного реформування законодавства та участі України в евроінтеграційних процесах, основним завданням правосуддя, згідно ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 р.) (у подальшому також – ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Незважаючи на законодавче оформлення системи принципів (засад) цивільного процесу, її концептуальне обговорення ще не отримало свого остаточного логічного завершення. Вважаємо, що є підстави говорити про наявність нового принципу здійснення цивільної процесуальної діяльності – принципу добросовісності. Ця категорія потребує більш детального самостійного вивчення. Беручи свої витоки ще в римському праві (bona fides), сьогодні поняття добросовісності, як відомо, може бути використане в найрізноманітніших значеннях: як категорія, що має морально-юридичний зміст; як межа здійснення суб’єктивного цивільного процесуального права; як цивільна процесуальна презумпція та обов’язок учасників справи; як заборона зловживання правом.
Принцип добросовісності знайшов своє відображення у ЦПК України щодо добросовісного користування процесуальними правами (ч. 1 ст. 44 ЦПК України), добросовісного здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК України), добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (ст. 143 ЦПК України).
Незважаючи на можливі численні сфери прояву, добросовісність у цивільному судочинстві залишається маловивченою темою, попри те, що оцінка добросовісності процесуальної поведінки – це крок на шляху до формування адекватних заходів протидії недотриманню процесуальних обов’язків та відхиленню від порядку здійснення цивільної процесуальної діяльності. Цілком очевидно, що без ефективних заходів захисту та відповідальності жодна цивільна процесуальна система існувати не може.
Враховуючи вищезазначене, є підстави стверджувати, що перед нами стоїть доволі складна практична та, обумовлена цим, не менш значима теоретична проблема, розробка якої має бути одним з пріоритетних напрямків науки цивільного процесуального права України. До проблематики добросовісності в межах своїх досліджень вже зверталися вітчизняні вчені-процесуалісти [1, 2, 3, 4].
Вважаємо за необхідне продовжити дослідження цієї проблематики та розробити теоретичні положення як підґрунтя формування концепції добросовісної процесуальної поведінки в цивільному судочинстві, що містить у собі низку елементів: узагальнення історичного досвіду становлення доктрини добросовісності та законодавства про цивільне судочинство з розглянутих позицій; розкриття її сутності з огляду на багатоаспектність цього поняття; виявлення проблем реалізації принципу добросовісності у суді першої і перевірочної інстанцій; формулювання практичних рекомендацій щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства та практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети, на наш погляд, мають бути вирішені такі завдання:
узагальнити, з урахуванням предмета і концепції дослідження, історичний досвід розвитку законодавства про цивільне судочинство, прослідкувати еволюцію підходів до закріплення категорії «добросовісність»;
проаналізувати існуючі теоретичні погляди і наукові течії до розуміння поняття «добросовісність» в аспекті його основоположного значення і цінності для правосуддя у цивільних справах;
визначити сучасні науково-практичні підходи і проблемні питання судового розгляду цивільних справ з огляду на обов’язок добросовісного користування цивільними процесуальними правами;
розглянути, з урахуванням вітчизняного досвіду здійснення судової влади і результатів законодавчих новел, доктрину двох інстанцій, систему перегляду судових рішень з урахуванням реалізації принципу добросовісності;
сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та практики його застосування.
Для дослідження та аналізу питань, що розглядаються необхідно використати загальні методи та способи вивчення явищ дійсності, загально-правові методи дослідження та спеціальні прийоми пізнання.
Викладені теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані для подальших досліджень актуальних проблем науки цивільного процесуального права, а також для продовження наукової розробки теорії принципів у цивільному судочинстві; при розробленні нових процесуальних кодексів, внесенні змін і доповнень у діючий Цивільний процесуальний кодекс України; для використання судом при трактуванні цивільних процесуальних норм або при обґрунтуванні судових рішень; в ході викладання учбової дисципліни «Цивільний процес», при підготовці навчальної літератури і учбово-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять з указаної дисципліни.
Список літератури
1. Кузьменко К. О. Принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві України : дис. … д-ра філософії в галузі права : 081. Суми, 2023. 226 с.
2. Полянський Т. Т. Зловживання правом: загальнотеоретичне дослідження : монографія. Київ : Ред. журн. «Право України» ; Харків : Право, 2013. 376 с.
3. Рогач О. Я. Зловживання правом: теоретико-правове дослідження. Ужгород : Ліра, 2011. 368 с.
4. Ткачук А. О. Зловживання процесуальними правами у цивільному процесі України : дис. … д-ра філософії в галузі права : 081. Київ, 2020. 218 с.
___________________
Науковий керівник: Тимченко Геннадій Петрович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
