:: LEX :: ЛЕГІТИМНІСТЬ СПІЛЬНИХ МІЖДЕРЖАВНИХ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 39


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЛЕГІТИМНІСТЬ СПІЛЬНИХ МІЖДЕРЖАВНИХ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
 
27.02.2007 18:13
Автор: Кравчук Валерій Миколайович, студент п’ятого курсу юридичного факультету ТНЕУ, магістратури Львівського державного університету внутрішніх справ
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
У драматичній історії України ХХ ст. важливе місце належить подіям, що розгорнулися на початку Другої світової війни. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. основна частина України ввійшла як “союзна республіка” до складу СРСР. Надані їй ознаки держави перетворилися, в міру формування в Радянському Союзі скитського тоталітарного режиму, на зовсім формальні. Однак саме в рамках Української РСР відбулася фактична консолідація усіх українських земель. Важливим кроком на шляху до цієї єдності було приєднання до УРСР тих історично українських територій, що перебували протягом міжвоєнного періоду в складі польської держави, а саме - Східної Галичини і Західної Волині, які дістали в історіографії спільну назву Західна Україна.
Возз'єднання, як традиційно іменували згаданий акт радянські юристи і історики, стало результатом складної військово-дипломатичної гри И.Сталіна й А.Гітлера на початку Другої світової війни, реалізації однієї з умов таємного протоколу до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р.[4].
Логічним продовженням плану таємних протоколів пакту “Молотова – Ріббентропа” стала Угода між урядом СРСР і Німеччини про евакуацію українського, білоруського населення з території Польщі, яка носила таку назву: “Угода між урядом СРСР і Німеччини про евакуацію українського і білоруського населення з території колишньої Польщі, яка відійшла в зону державних інтересів СРСР” [1].
Дана угода була підписана в Москві 16 листопада 1939 року Головою урядової делегації радянсько-німецької змішаної комісії з евакуації та Головою уряду німецької делегації німецько-радянської змішаної комісії з евакуації.
Цей документ складався з 3-х розділів та 23 статей, в яких два союзники-окупанти чітко виклали у статтях та параграфах, яким чином буде проводитись евакуація населення. Зокрема, в ст.1 говориться, що евакуації підлягають тільки ті особи, які виявили своє особисте бажання і отримали згоду головних або районних уповноважених відповідної сторони.
Далі цинічно було зафіксовано, що евакуація є добровільною і ніякого примусу, ні прямого, ні побічного бути не може. Бажаючі евакуюватися могли своє бажання висловити як усно, так і письмово. Даний документ поширювався і на осіб, що були переслідувані колишнім польським урядом.
Евакуація розпочиналася з дня підпису цієї угоди і мала закінчитися 1 березня 1940 року. Тобто для осіб, що виявили бажання відводилося три з половиною місяці на “добровільний” виїзд з своїх рідних місць-земель, хат, в яких народилися їх діди-прадіди, діти, онуки.
Цією Угодою було надано “право” вивозу особистого майна з виконанням обов’язкових правил, що грубо порушували права людей на особисту власність. Це був грабунок, узаконений в Москві 16 листопада 1940 року.
§ 1 чітко вказував на те, що з собою можна взяти білизну, одяг і взуття тільки те, що вже було у вжитку, а хутряний одяг – тільки одну штуку.
У § 2 зазначалося, що особистий багаж (крім ручного) вагою не більше 50 кг. для голови сім’ї і 25 кг. для кожного члена сім’ї. Це для тих, хто евакуювався залізничним та автомобільним транспортом.
У § 3 для осіб, що евакуювалися іншим чином дозволялося вивезти:
 не більше однієї парокінної упряжі на господарство;
 не більше двох коней або однієї пари волів, однієї корови, однієї свині, п’ять овець або кіз і десяти штук будь-якої домашньої птиці на одне господарство.
§ 4 особам спеціальних професій – ремісникам, художникам, вченим дозволено вивозити предмети професійної діяльності.
§ 5 визначав документи, які дозволено вивозити, а саме: документи та акти, як особисті так і суспільні (артілей, кооперативів).
У § 6 вказується на предмети, що не допускалися на вивозу, серед них: гроші готівкою, крім паперових польських злотих, - не більше як 50 злотих на одну особу; золото, платину в злитках, ломі; вироби з срібла і золота не більше 1 штуки на особу, яка досягла 18 років; мануфактуру з полотна, шкіри, вироби з металу, які виходять за потреби сім’ї; поштові голуби; друковані вироби; швейні машини, мотоцикли; цінні папери.
§ 7 передбачав, що за узгодженням сторін все майно залишається на місці, складалися списки як кількісні, так і якісні.
§ 8 визначалося, що радянсько-німецька змішана комісія встановлює вартість майна на тій чи іншій стороні.
У § 9 вказувалося, що майно, яке залишається під державну охорону в розпорядження Сторони на тій території, на якій майно залишається. Сторони узгодили, що земля, яка була у власності евакуйованих виключається із взаємних розрахунків і не підлягає включенню в опис майна. Стаття 4 запопадливо встановлювала, що особи, які “від’їздять”, на підставі цієї Угоди звільняються від обкладань податками та зборів (мита). П’ята стаття регламентувала, що сторони надають транспортні засоби та паливо для перевезень.
Розділом ІІ було визначено статус і зобов’язання змішаної комісії та уповноважених, а також акцентувалася увага на те, що захист інтересів евакуйованих та допомога їм покладалася на відповідні урядові делегації і Головних представників двох сторін.
Так порушувалися права цілих націй, права окремих людей. Ще лояльнішим виглядає текст офіційної публікації, в якому вказувалося, що між урядом СРСР і Німеччиною досягнуто згоди у тому, що українському, білоруському, російському та русинському населенню, яке проживає на території колишньої Польщі, котра відійшла в кордони державних інтересів Німеччини, дозволено вільно виїжджати на територію Західної України і Західної Білорусії. Українці, білоруси, росіяни, русини з досягненням 14-річного віку могли зробити особисту заяву в усній або письмовій формі. До досягнення дітьми 14 років була необхідна особиста заява голови сім’ї про виїзд та документ, який вказував національність. У акті зазначалося, що вияснення умов вивозу майна, вхід в місця реєстрації, спілкування з представниками урядів були також вільними.
З вище вказаного стає зрозумілим як виконувалася заява про те, що Червона армія переходить кордон лише з однією метою – взяти під захист життя і майно населення Західної України, “… оборонити інтереси звільненого народу Західної України, звільнити його раз і назавжди від капіталістичного рабства, від панування і свавілля поміщиків та фабрикантів, заводчиків та банкірів – це значить встановити владу Рад народних депутатів і трудящих – Радянську владу”[2].
Таким чином, два диктатори – нацистського Берліну та більшовицької Москви об’єднали спільну мету – подальшого розподілу світу між своїми імперіями. Порушення прав людини маскувалося ними створеною “законодавчою базою” – більшовицько-фашистськими нормативними актами, так званими “законами періоду беззаконня”, періоду руйнування попередньої системи управління і власності. Представлена стаття виконана у плані розробки теми: “Розвиток держави і права у ХХ ст.”, яка затверджена кафедрою теорії держави і права.

Список використаних джерел:
1. Центральний державний архів громадських об'єднань України, Фонд 1. – Оп. 20. – Спр. 7308. – Арк. 18
2. Декларація Народних Зборів Західної України “Про державну владу на Західній Україні” від 27 жовтня 1939 року
3. Білас І. Г. Репресивно-кральна система в Україні. 1917 – 1953: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн., Кн. 1.- К.: Либідь – Військо України, 1994. – 432с.
4. Кондратюк С. Діяльність тимчасових органів влади в Західній Україні у вересні-грудні 1939 р. // Право України.  Київ. 2001. №1.  С. 131-133.
5. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т.: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти/ За ред. В. Д. Гончаренка. Вид. 2-ге, перероб. і доп.: Том 2: Лютий 1917 р. 1996 р/ Уклад.: В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький. К.: Вид. Дім "Ін Юре". 2000. 728 с.

е-mail: valerchikk@list.ru
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПИТАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ УНР
28.02.2007 18:46
УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВО- ТА ЗАКОНОТВОРЕННЯ В ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
28.02.2007 18:43
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ЧАСТИНІ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ВІДПОВІДНО ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
28.02.2007 18:42
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАБОРОНИ КАТУВАНННЯ
28.02.2007 18:39
ПРОБЛЕМА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ФРАНЦІЇ КІН. XVIII СТ. В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ЛУЧИЦЬКОГО
28.02.2007 18:36
ІДЕОЛОГІЧНО-ПРАВОВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ЦАРСЬКОЇ ВЛАДИ ЗА СЕМАНТИКОЮ СКАРБІВ ТА ТЕРАТЕВТИКИ У НОСІЇВ КУЛЬТУРИ ГАВА-ГОЛІГРАДИ
28.02.2007 18:34
ТЕНДЕНЦІЇ ЯКІСНОЇ ЗМІНИ ПРАВ ЛЮДИНИ У ЗВ’ЯЗКУ З АКТИВАЦІЄЮ ТЕРОРИСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
27.02.2007 18:11
ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ІДЕЯХ МИСЛИТЕЛІВ РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ
27.02.2007 18:09
ХРИСТИЯНСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ І ПРАВА ЛЮДИНИ
27.02.2007 17:39
ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
26.02.2007 17:37




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше