:: LEX :: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАБОРОНИ КАТУВАНННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 20


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАБОРОНИ КАТУВАНННЯ
 
28.02.2007 18:39
Автор: Яремко Оксана Михайлівна, здобувач кафедри гуманітарних дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ України, викладач кафедри теорії та історії держави і права Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Україна отримала в спадок законодавство, яке можна розглядати як систему правового забезпечення панування державного бюрократичного апарату над особою, як систему пригноблення людини на фоні декларування широких прав і свобод. Прийняття 28 червня 1996 року Конституції незалежної України відкрило шлях до декриміналізації законодавства[5;3] – відміна смертної кари, запровадження альтернативних “нетюремних” видів покарань тощо. Про гуманізацію законодавства свідчить і положення статті 28 Основного Закону: “Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню”[1].
Катування в кримінальному праві та кримінальному процесі демократичної правової держави нема і не може бути. Адже “Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність” – твердить законодавець[3;20]. Більше того, під загрозою позбавлення волі на певний строк (максимальний термін – п’ятнадцять років) або ж довічного ув’язнення кримінальний закон забороняє катування – “умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом побоїв, мучення або інших насильницьких дій, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформації, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб” (ст. 127 Кримінального кодексу України).
Що ж стосується свідчень, отриманих під тортурами, то вони вважаються недопустимими для використання в кримінальному процесі, тому що “обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом” (ч.3 ст. 62 Конституції України)[1]. Та й перелік видів покарань, закріплений у статті 51 кримінального закону, не містить ні тілесних, а ні таких, котрі б порушували гідність людини[3;20]. Гуманізується законодавство, але, як не дивно, суспільство – ні, в тому числі, мова йде і про нашу правоохоронну систему.
Багатогодинне стояння біля стіни з розпластанням по ній; одягання капюшонів; утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком, або в підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів; позбавлення сну, харчування і води; поміщення здорової людини до психіатричного відділення; поголення голови; виставлення оголеної людини на очі інших людей; примушування їсти екскременти або інші неїстівні речовини та ін. – це найпопулярніші акти жорстокого, нелюдського і принижуючого гідність поводження із людиною нашого комуністичного минулого. Такі дії викликали стрес, почуття жаху, неспокою, принижували та ображали особу, ламали її фізичний та моральний опір, вбивали в людині людяне. Гірко усвідомлювати, але вище зазначені правові гарантії не можуть в достатній мірі забезпечити охорону права людини на особисту недоторканість та визнання її гідності. Хоч не в такій мірі як за радянських часів, проте все ж таки непоодинокими є випадки застосування методу “слоника”, підвішування тіла, посягання на статеву недоторканість, примушування їсти неїстівні речі тощо.
Сьогодні у деяких українських навчальних закладах, що готують майбутніх практичних працівників правоохоронних органів, викладаються навчальні дисципліни зміст яких полягає у вивченні особливостей провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини[2]. Схвально. Але це лише один із шляхів вирішення проблеми. “Не можна здійснити реформування правової сфери України, про що нині чимало пишеться і мовиться і в наукових колах, і на найвищих щаблях влади, не провівши інтелектуальної реформи, не змінивши тоталітарного стилю мислення на якісно інше мислення, мислення, увідповіднене сучасним реаліям життя, новому типу людини, що масово стала з’являтися в сучасній Україні – людині ринкового суспільства” – переконана філософ права Братасюк М.[4;326]. Тип мислення слідчого (прокурора, судді), що сформувався на засадах легізму, орієнтований на негативний образ людини, на образ підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) заздалегідь презюмованого злочинцем, чим і відбувається нехтування одним із важливих конституційних принципів – презумпції не винуватості особи.
Дух легізму відчутний і у кримінальній нормі, котра проголошує однією із цілей кримінального покарання – кару (ч.2 с.50 КК України). “В юридичному праворозумінні метою покарання має бути віддавання рівним за рівне, тобто збереження принципу справедливості: право порушено, право відновлено”[4;298]. Кара як мета покарання неминуче тягне за собою репресії, тортури, приниження гідності тощо. І навпаки: юрист, котрий шукає справедливості не може діяти несправедливо.
Російський філософ права Ю.В. Голик в контексті даної проблеми піднімає важливе питання про сублімацію в кримінальному праві. Мова йде про те, що люди украй неохоче розлучаються з тим, до чого вони звикли (і неважливо, мова йде про погане чи добре). Так говорячи про тортури твердить, що тортур нема, але вони є. Просто вони набули інший вигляд. Наприклад, попередній арешт тоді, коли він не викликається необхідністю, або ж перевищення усіх можливих процесуальних термінів під вартою. Завдання ж схожих дій влади, вважає, просте і очевидне: залякати, зламати волю, подавити будь-яку спробу опору. Жодного відношення до правосуддя, законності і відновлення справедливості це не має, і мати не може.
Інший аспект проблеми – позбавлення волі в умовах тотальної туберкулізації деяких колоній в державі. Навіть короткочасне розміщення в таке середовище цілком здорової людини може зробити її інвалідом. Більш страшним варіантом тортур ХХІ століття вважає Віл-інфекція. Чому так відбувається?. Найпростіше списати на владу, але влада дуже часто робить лише те, що їй дозволяють робити люди і чого ці люди прагнуть від влади –твердить філософ[6;39].

Література:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 року. Офіційне видання Верховної Ради України. – К., 1996. – 117с.
2. Весельський В.К., Кузьмічов В.С., Мацишин В.С., Старушкевич А.В. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 148с.
3. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Істина, 2005 . – 440с.
4. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2006. – С.344.
5. Поважання в людині людину / І. Бакай, В. Костецький. – К.: ЗАТ “Нічлава”, 1997. – 84с.
6. Философия уголовного права / Сост., ред. И вступ. Статья докт. Юрид. Наук, проф. Ю.В. Голика. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 348с.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПИТАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ УНР
28.02.2007 18:46
УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВО- ТА ЗАКОНОТВОРЕННЯ В ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
28.02.2007 18:43
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ЧАСТИНІ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ВІДПОВІДНО ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
28.02.2007 18:42
ПРОБЛЕМА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ФРАНЦІЇ КІН. XVIII СТ. В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ЛУЧИЦЬКОГО
28.02.2007 18:36
ІДЕОЛОГІЧНО-ПРАВОВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ЦАРСЬКОЇ ВЛАДИ ЗА СЕМАНТИКОЮ СКАРБІВ ТА ТЕРАТЕВТИКИ У НОСІЇВ КУЛЬТУРИ ГАВА-ГОЛІГРАДИ
28.02.2007 18:34
ЛЕГІТИМНІСТЬ СПІЛЬНИХ МІЖДЕРЖАВНИХ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
27.02.2007 18:13
ТЕНДЕНЦІЇ ЯКІСНОЇ ЗМІНИ ПРАВ ЛЮДИНИ У ЗВ’ЯЗКУ З АКТИВАЦІЄЮ ТЕРОРИСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
27.02.2007 18:11
ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ІДЕЯХ МИСЛИТЕЛІВ РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ
27.02.2007 18:09
ХРИСТИЯНСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ І ПРАВА ЛЮДИНИ
27.02.2007 17:39
ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
26.02.2007 17:37




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше