В Україні хабарництво є однією з проблем, які потребують невідкладного розв'язання, оскільки створюється значна загроза реалізації принципу верховенства права, завдається шкода справі забезпечення захисту прав і свобод громадян, гальмується розвиток соціального прогресу і становлення громадянського суспільства. За даними, оприлюдненими 17 березня 2011 року в Доповіді Міжнародної громадської організації по боротьбі з корупцією «Transparency Internаtional», яка щорічно випускає бюлетень «Індекс сприйняття корупції», на даний момент у рейтингу корумпованості країн світу Україна посідає 134 місце зі 180 країн, що враховані у даному рейтингу, розділяючи позиції від 133 до 136 із Зімбабве, Того та Нігерією[7]. Згідно із соціологічним опитуванням проведеним Інститутом Горшеніна майже 70% українців хоча б раз в житті давали хабар, а фрази «порішати», «замазати» та «дати на лапу» стали частиною повсякденного лексикону українців[8]. Корупція стає невід’ємною частиною національної ментальності. Складність ситуації полягає в тому, що хабарництво в нашій країні набуло системного характеру. Це вже не побічний продукт, а органічна складова частина політико-адміністративної, економічної та соціальної системи держави[9].
На дослідженні причин хабарництва акцентували свою увагу античні та римські правники (Сократ, Аристотель, Цицерон, Ульпіан, Гай), а в сьогоденні проблематика доказування факту корупційної поведінки особи знаходить своє відображення у роботах провідних науковців (Пиголенко І.В., Кислий А.Р., Крупко Д.І., Мишков Я.Е.) та не втрачає актуальності серед юристів-практиків (Зейкан Я.П., Майка М.Б., Кисіль В.Р., Оберкович П.Н.).
Законодавство України передбачає відповідальність за одержання хабара, як виду злочину у сфері службової діяльності, на підставі ст.368 Кримінального кодексу України[1].
Аналізуючи практику розслідування злочинів пов’язаних із хабарництвом, варто зазначити, що основними проблемами доказування присутності в діях особи ознак складу злочину «Одержання хабара» є специфіка суб’єкта злочину та процесуальна складність встановлення об’єктивної сторони злочину[6].
Суб’єктом злочину «Одержання хабара» Кримінальний кодекс України визнає включно службову особу. Критерії визначення суб’єкта даного злочину передбачені Приміткою 1 до ст.364 КК України та п.1 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво»(далі – Постанова Пленуму ВСУ). Зокрема, службовими особами визнаються особи, що виконують функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих (призначення особового складу, планування роботи установи) чи адміністративно-господарських (управління та розпорядження майном підприємств, установ, організацій) функцій[1]. Доцільно звернути увагу, що п.1 Постанови Пленуму ВСУ передбачає можливість визнання службовою особою і працівників, які виконують професійні, технічні або виробничі функції (адвокати, викладачі, лікарі, вчителі, водії, тощо), проте лише за умови, що поряд із цими функціями вони несуть організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки[4]. Прикладом, наведених обов’язків вважається видача працівником медичного закладу листів непрацездатності, оцінювання вчителем чи викладачем рівня та якості знань особи, тощо. Законодавство України не визнає предметом злочину матеріальну винагороду за належно виконані професійні обов’язки, проте із набранням чинності 1 липня 2011 року Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» (далі - Закон) Кримінальний кодекс України доповнено ст. 368-2 «Незаконне збагачення», яка передбачає відповідальність за одержання службовою особою неправомірної вигоди за відсутності ознак хабарництва у розмірі, що перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 1 грудня 2011 року - 50 200 грн)[3], а до Кодексу України про адміністративні правопорушення включено ст.172-5 «Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)», що встановлює санкції за порушення правил прийняття дарунка щодо обмеженого кола службових осіб (п.1, пп.«а», «б» п.2 ч.1 ст.4 Закону)[3]. Проте з моменту набрання чинності Законом фактів притягнення до відповідальності за вказані правопорушення не зафіксовано.
Одержання хабара є злочином із формальним складом, тому для встановлення об’єктивної сторони складу даного злочину необхідним є доказування виключно факту вчинення протиправного корупційного діяння суб’єктом злочину. Встановлення причинно-наслідкового зв’язку та суспільно-небезпечних наслідків злочинної поведінки, як елементів об’єктивної сторони злочину для кваліфікації даного правопорушення законодавець не вимагає. Фіксування та доказування факту одержання хабара становить собою основу кваліфікації даного злочину, проте на практиці під час здійснення такого роду процесуальних дій в органів досудового слідства виникають особливі труднощі[6]. Збирання доказів у справах пов’язаних із розслідуванням корупційних злочинів здійснюється, частково, до моменту порушення кримінальної справи, та пов’язане із застосуванням оперативно-розшукових заходів визначених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Вказаний законодавчий акт вимагає належного юридичного оформлення оперативно-розшукових заходів для створення можливості використання зібраної інформації в якості доказу у кримінальній справі. А саме, для вчинення зазначених заходів необхідним є: винесення постанови про заведення оперативно-розшукової справи, отримання дозволу на проведення оперативно-розшукових дій, протоколювання огляду, обшуку, вилучення предметів злочину[2]. Аналіз слідчої та судової практики свідчить про непрофесіоналізм органів досудового слідства, визначені Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» процесуальні документи часто не додаються до кримінальної справи, що унеможливлює використання зібраної доказової бази для обґрунтування обвинувачення[6]. Для фіксування факту одержання хабара суб’єктами оперативно-розшукової діяльності застосовується відеозйомка та передача мічених грошових знаків. Проте ч.5 ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачає можливість використання відеозйомки для фіксування ознак тяжкого чи особливо тяжкого злочину[2], в той час як ч.1 ст.368 «Одержання хабара» КК України містить склад злочину середньої тяжкості, тому застосування відеозапису в даному випадку – незаконне. В контексті Рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 №12-рп/2011 відомості, отримані із порушенням встановленої законодавством процедури, не вважаються доказами[5]. При фіксування хабарництва за допомогою передачі мічених грошових знаків постає необхідність кваліфікації переданих матеріальних цінностей в якості предмета злочину, адже вказані грошові засоби могли передаватись службовій особі за договором позики, добровільної матеріальної допомоги, а не з метою протиправного використання влади чи службових повноважень. Крім того, проблеми доказування факту одержання хабара зумовлені конфіденційністю спілкування суб’єкта злочину та потерпілого, заінтересованістю сторін у приховуванні доказів, адже за дачу хабара також передбачена відповідальність, одномоментністю дії при передачі хабара, відсутністю традиційних слідів злочину. Нерідко, з метою приховування ознак злочину, службова особа отримує хабар у завуальованій формі(укладення договору дарування, отримання послуг, купівлі-продажу майна) або ж вдається до передачі предмета злочину через посередника[9]. В наведеному аспекті вдалим є твердження В.В. Путіна: «Над формулюванням законодавчих норм думають тисячі, а про можливість їх обійти - мільйони».
Таким чином, передумовами притягнення особи до кримінальної відповідальності за одержання хабара є, по-перше, виконання особою організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, як умова встановлення суб’єкта злочину, по-друге, належне фіксування факту хабарництва в рамках доказування елементів об’єктивної сторони злочину, по-третє, формування доказової бази, яка підтверджує протиправне використання суб’єктом наданої влади чи службового становища в інтересах хабародавця.
Підвищення ефективності боротьби із хабарництвом в Україні виключно адміністративними методами неможливе, оскільки, на даний час, корупція, у різних її проявах, є вигідною для домінуючої частини суспільства. Досвід держав СНД вказує на те, що посилення відповідальності за корупційні правопорушення тягне за собою підвищення розміру хабара. Саме тому частина обов’язку боротьби із хабарництвом покладається на громадян. Напевне, вже настав час, коли кожен свідомий громадянин повинен остаточно відмовиться від фінансування корупційного механізму бюрократичного апарату та обирати законні шляхи вирішення особистих проблем на шляху формування розвиненого громадянського суспільства сучасної правової держави.
Література:
1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
2. Про оперативно-розшукову діяльність. Закон України від 18.02.1992// Відомості Верховної Ради. —1992. —№22. —Ст. 303.
3. Про засади запобігання і протидії корупції/ Закон України від 07.04.2011// Відомості Верховної Ради України. – 2011. - N 40. - ст.404
4. Про судову практику у справах про хабарництво: постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р.// Юридичний вісник. — 2002. — № 28 (368).
5. Рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20.10.2011 [Електроний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/v012p710-11.
6. Вирок по справі № 1-1010/2010 р. Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області[Електронрий ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/12715493/
7. Індекс сприйняття корупції Transparency International за 2010 рік[Електронрий ресурс]. - Режим доступу: http://zet.in.ua/economic/statistika/indeks-sprijnyattya-korupci%D1%97-transparency-international-za-2010-rik/. – 17.03.2011.
8. Результати телефонного опитування, проведеного з 12 по 14 червня Інститутом Горшеніна на тему "Корупція в Україні" [Електронрий ресурс]. - Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/mayzhe-70-ukrayinciv-hocha-b-raz-davali-habari.html. – 16.06.2011.
9. Хабарництво як соціальний феномен сучасного суспільство[Електронний ресурс]/ Пиголенко І.В. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_soc/2009_4/Pugolenko.pdf. - 11.12.2010.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
