:: LEX :: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР»
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 7


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР»
 
24.11.2014 18:51
Автор: Бистра Анастасія Олексіївна, студентка ОКР „Магістр” напряму «Правознавство», Донецький національний університет
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]

Практичне використання шлюбного договору як регулятора майнових відносин подружжя ускладнюється необізнаністю та негативним ставленням українців до шлюбного контракту, про що яскраво свідчить статистика. Наприклад, у 2004 р. було укладено 476 шлюбних договорів, у 2008 р. – 1029, а у 2012 р. – 1357 [1]. Хоча спостерігається позитивна динаміка зростання кількості укладених шлюбних договорів, але їх число все ж таки є незначним у порівнянні з кількістю укладених шлюбів в Україні. Так, у 2012 р. органами державної реєстрації актів цивільного стану України було зареєстровано 278276 шлюбів [2]. Така ситуація зумовлена недостатністю правових знань серед пересічних громадян та недосконалістю правового регулювання цих відносин. 

За результатами моніторингу на предмет обізнаності молоді щодо шлюбного договору було виявлено, що тільки близько 77 % опитаної молоді знають про його існування [3, c.31]. Обізнаність молоді у цій сфері формується здебільшого на побутовому рівні, поза участю держави та її органів. При цьому культура шлюбного договору формується не як превентивна форма узгодження взаємних прав і обов’язків, а тільки як наслідкова – забезпечення захисту під час вирішення шлюбних проблем.

Проблеми правового регулювання майнових відносин подружжя розглядались у роботах М. Губенко-Вайцмана [3], З. Ромовської [4],  С. Фурси [5] та інших. Водночас, ще ціла низка важливих питань потребує спеціального наукового дослідження, серед яких визначення поняття шлюбний договір.

Вищезазначене свідчить про актуальність теми дослідження, метою якого є обґрунтування пропозицій закріплення в законодавстві поняття шлюбного договору. На сьогодні правовими актами, що закріплюють норми інституту шлюбного договору, є Цивільний кодекс України та Сімейний кодекс України. Крім того Законом України «Про міжнародне приватне право» шлюбний договір отримав колізійне правове забезпечення, оскільки згідно з положеннями ст.59 цього Закону сторони шлюбного договору можуть обирати право, що застосовується до шлюбного договору. Проте, у жодному з цих нормативно-правових актів не міститься визначення поняття шлюбного договору. У ст.92 Сімейного кодексу України лише передбачено право осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя на укладання шлюбного договору, без конкретизації поняття останнього. Раніше у Кодексі про шлюб та сім’ю України 1969 року містилось хоча б загальне визначення поняття шлюбного договору як «угоди осіб, які беруть шлюб, щодо вирішення питань життя сім’ї та майнових прав та обов’язків подружжя». Як справедливо зазначає З.В. Ромовська, «відсутність даного поняття у діючому Сімейному кодексі України зумовлює появу деяких труднощів у правовому розумінні шлюбного договору як такого» [4, c.6]. 

 Кодекс УРСР про шлюб та сім’ю, закріпивши регулювання даного інституту, ввів у правову термінологію поняття «шлюбний контракт», проте з прийняття нині чинного Сімейного кодексу назва цього виду подружніх угод змінилася, сьогодні легальним та законодавчо закріпленим є термін «шлюбний договір». Проте звернувшись до аналізу доктринальних джерел, не можна не помітити те, що серед вітчизняних науковців немає єдиної думки щодо використання термінології, а саме як називати зазначений договір: шлюбним контрактом чи шлюбним договором. У «Юридичній енциклопедії» поняття «шлюбний договір» і «контракт» вважаються синонімами [6, c.685]. З. Ромовська ж надає перевагу терміну «шлюбний договір», пояснюючи це «українізацією правничої термінології» [4, c.5]. Т. Селезньова також вважає більш коректним саме термін «шлюбний договір», обґрунтовуючи це тим, що у відповідності з практикою, яка склалась у праві  термін «контракт» може застосовуватися або в галузі трудового права, або в господарській сфері, саме тому недопустимим є використання цього термін в сімейному праві за для визначення домовленості, предметом якого можуть бути відносини, що мають персоніфіковане забарвлення. Натомість, С. Фурса навпаки відстоює термін «шлюбний контракт». На підтвердження своєї думки він наводить такі аргументи: термін «контракт» дозволяє чітко відмежувати цей вид угоди від інших договорів, які можуть укладатися подружжям; до того ж, за суб’єктним складом цей договір має відрізнятись від інших договорів, які можуть укладатися між членами сім‘ї (ст.9 Сімейного кодексу України) і отримати назву «сімейні договори», хоча в Сімейному кодексі України їх зміст не регламентується [5, c.57]. На нашу думку, більш доцільним є використання терміну «шлюбний договір», оскільки це закріплено у сімейному законодавстві.

Неоднозначною є позиція вчених і стосовно визначення самого поняття шлюбного договору. Так, Ю.С. Шемшученко визначає шлюбний договір як «укладену в установленому законом порядку письмову і нотаріально посвідчену угоду осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя щодо врегулювання майнових відносин між ними». Дослідниця І. Жилінкова визначає шлюбний договір як «згоду наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням». Д.В. Дзядевич наводить  наступне визначення «шлюбний договір – комплексна, довгострокова угода подружжя, яка визначає майнові права і об’явки подружжя під час браку чи на випадок його розірвання». О. Ульяненко називає шлюбним договором «угоду (правочин) фізичних осіб різної статі, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, чи угоду подружжя, що визначає майнові права та обов’язки подружжя в період шлюбу, зокрема, порядку поділу майна на спільне і роздільне, порядку його використання, відчуження, розподілу доходів і витрат, а також їх майнові права та обов’язки як батьків у шлюбі і (чи) у випадку його розірвання». У визначенні автор при конкретизації кола відносин, що можуть регулюватися шлюбним договором зазначає майнові обов’язки сторін договору стосовно дитини. Вважаємо, що ця позиція є недостатньо обґрунтованою, оскільки майновий обов’язок стосовно дитини можливо закріпити у шлюбному договорі тільки у контексті врахування інтересів дитини при визначенні майнових обов’язків подружжям.

На основі викладеного з метою однакового розуміння поняття «шлюбний договір» доцільним уявляється внесення доповнень до ч.1 ст.92 Сімейного кодексу України та викладення її в наступній редакції: «Шлюбний договір – це правочин, сторонами якого є особи, що подали заяву до органів РАЦС про реєстрацію шлюбу чи подружжя, в якому закріплюється їх майнові права та обов’язки на час шлюбу та (або) на випадок його припинення».

Отже, проаналізувавши сказане можна зробити висновки, що внесення до законодавства вищезазначених змін сприятиме більш ефективній реалізації регулювання таких відносин як укладання шлюбного договору.




Література:

1. Статистика укладання шлюбних договорів // Урядовий кур’єр. – 2012. – № 12. – С. 42–43. 

2. Офіційний сайт Державної реєстраційної служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.drsu.gov.ua/show/10482.

3. Гуренко-Вайцман М. М. До питання визначення шлюбного договору в системі договірних відносин / М. М. Гуренко-Вайцман, Н. В. Філик// Юридичний вісник. – 2009. – № 3 (12). – С. 29–32.

4. Ромовська З. В. Коментар до гл.10 шлюбний договір Сімейного кодексу України / З. В. Ромовська // Законодавство України. – 2004. – № 9. – С. 3–13.

5. Фурса С. Шлюбний контракт в нотаріальному процесі / С. Фурса // Право України. – 2002. – № 5. – С. 55–62.

6. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2008. – Т. 6: Т – Я. – 768 c.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ СУДОЧИНСТВО: ПРОБЛЕМА УНІФІКАЦІЇ СУДОВИХ ПРОЦЕДУР
27.11.2014 22:27
ВОЛОДІННЯ ЯК ІНСТИТУТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
27.11.2014 21:45
ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ОСОБИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ
18.11.2014 17:30
ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ
02.12.2014 14:00




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше