Питання особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним на тлі суспільних перетворень, які сьогодні відбуваються в Україні. Відповідно до ст. 3 Конституції України був закріплений абсолютно новий основоположний принцип пріоритетності людини та її внутрішніх (духовних) благ порівняно з іншими соціальними цінностями [1].На розвиток цього положення в Конституції України в розділі другому була закріплена низка фундаментальних прав та свобод людини і громадянина, яка за своїм змістом та обсягом є чи не найповнішим у Європі переліком основних можливостей та дозволів.
Нині проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне з найважливіших місць. ООН визначає права людини як права, які притаманні нашій природі і без яких ми не можемо жити як люди. Права людини становлять абсолютну цінність. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі вторгнення в особисту сферу[3, ст.235].
У ЦК особисті немайнові права поділяються на два види: права, що забезпечують природне існування людини (право на життя та права, що забезпечують функціонування цього блага); права, що забезпечують соціальне буття громадян (право на ім´я, честь та гідність, на індивідуальність)[3, ст.235].
Виходячи із зазначеної класифікації, можна стверджувати, що в ЦК особисті немайнові права поділяються на два рівні залежно від благ, що виступають об´єктами цих прав. Блага першого рівня нерозривно пов´язані з фізичним буттям людини — виникають разом з її народженням, діють протягом її життя. Вони існують незалежно від їх правового регулювання. Держава повинна їх охороняти, а у разі порушення - захищати. Благами другого рівня виступають суб´єктивні немайнові права, що визначають зміст абсолютних правовідносин. Ці права виникають безпосередньо з підстав, зазначених у законі.
Запропонована ЦК класифікація особистих немайнових прав - це крок уперед у порівнянні з ЦК 1963 p. Але складається враження певної умовності такого поділу. Особливо це стосується переліку прав, що забезпечують соціальне буття громадян. Так як, по-перше, нині відсутнє точне визначення змісту поняття «соціальне буття»; по-друге, за поняттям «соціальне буття» ніби приховується сама особистість з її індивідуальністю та недоторканістю її внутрішнього світу.
Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають.
Положення про рівність прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції України і цілком стосується особистих немайнових прав [1].
Особливістю особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є те, що вони спрямовані на підтримання існування фізичної особи як біологічної, психосоматичної істоти. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, належать: право на життя, репродуктивні права, право на здоров'я, право на безпечне довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на сім'ю, опіку та піклування.
Виокремлення їх з поміж інших прав можна за допомогою притаманних їм ознак. По-перше, в них відсутній економічний або майновий зміст, тобто мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Виникають у людини з народження: одні — внаслідок самого факту фізичної появи на світ; інші — в результаті того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі. По-друге, абсолютним характером визначений зміст особистих абсолютних правовідносин, яким є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Наприклад: на ім'я, честь, гідність Відповідають обов'язки інших осіб не порушувати, поважати ці права. По-третє, складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи, а тому мають особистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість - нетоварність.
Першим та найголовнішим видом особистих немайнових прав фізичної особи безперечно, є право на життя. Визначено, що кожна фізична особа має невід'ємне право на життя. Під поняттям "життя", на нашу думку, слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає в фізичному, психічному та соціальному функціонуванні людського організму як єдиного цілого.
У ст.27 Конституції України наведено, що в Україні діє принцип не абсолютного, а відносного права на життя : «Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя» [2]. УЦК України, як можна зрозуміти із тексту ст. 281, йдеться про абсолютне право на життя: «Фізична особа не може бути позбавлена життя».
Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть у собі економічного змісту, не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви, як немайнових прав.
Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки [4].
Як стверджує М.І. Ковальов : « Право на життя – природне право будь-якої людини», і вказує на те, що це право безспірно існує. Більш того, людина не може ним скористатися на свій розсуд: покликаний у світ вольовом покликом природи. Однак активне життя, яке відбувається між народженням і смертю, наповнене безперервним здійсненням людиною своїх прав і обов’язків. І саме завдяки праву на життя у правовій державі, де в повній мірі діють закони громадянського суспільства, права на законні інтереси громадян є пріоритетними між всіма іншими [3].
Отже, проблема особистих немайнових прав посідає одне із найважливіших місць. Реальне забезпечення прав людини вважається ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин. В будь-якому суспільстві права людини є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі вторгнення в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю первісного порядку, щодо якої визначаються всі інші цінності. Основні права і свободи людини належать їй від народження і є невід'ємними, тому реальне забезпечення їх має бути однією з пріоритетних функцій держави.
Література:
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. (із змінами внесеними згідно із Законом України від 22. 02.2014р.) -80 с.-Ст. 3, 24,27
2. Цивільний кодекс України: чинне законодавство із змінами та допов. На 6 червня 2011 року: (Відповідає офіц.. текстові) – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011.- 312 с.
3. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін., 2004.- 736.
4. Красавчикова Л.О. Личная жизнь граждан под охраной закона. М.: Юр.лит., 1983.
_______________________________
Науковий керівник: Кобзар В.В., кандидат юридичних наук, Чернігівській національний технологічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
