:: LEX :: ПРАВОВІ ОСНОВИ УКРAЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ГЕТЬМАНА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 17


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВІ ОСНОВИ УКРAЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ГЕТЬМАНА
 
15.04.2008 07:58
Автор: Малініна Юлія Ростиславівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
У квітні 1918 р. після бурхливого першого етапу революційних подій в Україні 1917–1921 рр. до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Державний переворот 29 квітня 1918 р. не було належним чином підготовлено. Обмежений у часі, Павло Скоропадський змушений був займатись практичними питаннями перевороту, тому доручив підготовку законодавчих актів нової держави активному членові Української громади правнику О.О. Палтову. Останній підготував проект відозви "Грамота до всього українського народу", яка у вигляді окремої листівки з'явилась 29 квітня 1918 р. "При всім таким, становище, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним вимаганням негайно збудувати таку державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці. як вірний син України, я постановив відгукнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади. Оцією грамотою я оголошую себе гетьманом всієї України" [1].
Будівництво Української Держави грунтувалось на незвичайному поєднанні республіканських і монархічних засад. Гетьман намагався врятувати Україну від хаосу і беззаконня. Він, хоч і тимчасово, узяв на себе широкі повноваження: видавати всі закони, призначати Раду міністрів, керувати зовнішньою політикою, військовими справами, бути верховним суддею країни. Скоропадський відзначав у своїх "Споминах", що "тільки сильна державна влада в змозі примусити наші вищі імущі класи, наприклад дідичів, піти на необхідні уступки" [2]. Крім того, на його думку, не тільки народні маси, а й демократична інтелігенція не розуміла завдань державності і не мала досвіду організації влади. Тому "потрібні були довгі роки політичного виховання раніше, ніж ці елементи без явної шкоди могли б управляти державою" [3].
Одним із важливих завдань, що постали перед Скоропадським із перших днів приходу до влади, було доведення населенню України, що гетьман та його уряд не прагнуть відновлення самодержавства на українських землях. "Грамота до всього українського народу" була надрукована в першому номері офіційного органу Української Держави – "Державному віснику" 16 травня 1918 року [4]. В остаточному варіанті "Грамоти" ми і згадки не знайдемо про "бедных помещиков" та про "безземельных и некультурных крестьян", а замість них з'являється грунтовний аналіз економічної ситуації, в якій опинилась Україна. По-друге, замість хвалебних слів на адресу німецьких генералів, про яких говорилось чи не в кожному реченні, з'являється теза про могутню підтримку Центральних держав. По-третє, у переробленому варіанті ми знаходимо звинувачення Ради народних міністрів УНР у нездатності до державного будівництва України. По-четверте, замість тези про незадоволення поміщиків Центральною радою з'являється вислів, що проти неї виступили всі трудові маси України. Нарешті, в "Грамоті" повідомляється про розпуск Центральної та Малої рад і земельних комітетів. У названому документі ми не знайдемо і згадки про Українську Народну Республіку, а замість неї вживається нова назва Українська Держава. Вона стає офіційною назвою України під час правління Павла Скоропадського.
"Закони про тимчасовий устрій" визначали форми управління новою державою. Щодо самого Скоропадського, то його концепцiю державного устрою напередодні захоплення влади і протягом довшого періоду врядування можна визначити як бюрократично-військову диктатуру. Він сам це стверджує у "Спогадах", розмірковуючи над оформленням, гетьманської політичної партії під назвою "Українська народна громада": " Я не кажу, що не припускав, щоб в Україні в майбутньому не було гетьмана; навпаки – я був переконаний, що це станеться, але я вважав, що спершу буде створена партія, яка бачитиме порятунок батьківщини в необхідності створення сильної влади в особі диктатора – гетьмана і що цей диктатор проводитиме ті принципи, які лягли б наріжним каменем в основу партії" [5].
Другий закон мав назву "Про віру". Він визнавав державною релігією в Україні православ'я, а представники iнших релiгiй отримували право вільно відправляти богослужіння за своїми обрядами.
Третій закон мав назву "Права і обов'язки українських козаків та громадян" вказував, що їхнім обов'язком є захист рідного краю. У новій державі всі повинні були платити встановлені законом податки та мито, а також відбувати передбачені законодавством повинності. Поряд із цим закон встановлював захист особи та житла. Кожен громадянин отримував право створювати в межах закону громади та спілки й висловлювати та писати свої думки.
Четвертий закон "Про закони" визначав порядок прийняття та дії законодавчих актів в Українській Державі. Законопроекти мало готувати кожне міністерство, а після обговорення їх у Раді міністрів вони подавались на затвердження гетьманові.
П'ятим був закон "Про Раду Міністрів і міністрів". На Раду покладалися обов'язки визначати напрямок внутрішньої та зовнішньої політики України. Отаман-міністр (голова Ради міністрів) і міністри були підзвітні Гетьманові, як щодо загального ходу управління, так і щодо своїх напрямків роботи.
Шостий закон "Про Фінансову Раду" визнавав її найвищою державною установою з питань державного кредиту і фінансової політики. На неї покладалися обов'язки визначати час і умови державних позичок, встановлювати державний кредит та розглядати фінансову політику держави. Членів Ради призначав гетьман, але в обов'язковому порядку до неї мали входити на правах членів Отаман-міністр, Міністр фінансів та Державний контролер.
Останнім був закон "Про Генеральний Суд", який мав стати "вищим охоронителем і захисником закону" та Вищим судом Української Держави.
Як писав пізніше гетьман, ще на початку 1918 року в основу діяльності для зміцнення української державності необхідно було покласти: "1. Компроміс в соціальних питаннях. 2. Демократизація державного устрою ... але в межах, нешкiдливих для розвитку самої держави. 3. Українізація зросійщених культурних верств, яка була б можлива тільки шляхом повільного втягнення їх в державну і культурну роботу, уникаючи всяких ексцесів шовінізму" [6].
Виважену, державницьку позицію зайняв гетьман і щодо проблеми прав і свобод людини та закріплення правового статусу особи. Відкинувши поділ населення за етнічним принципом, було взято курс на будівництво національної Української Держави за принципом громадянства. Кожен житель Української Держави, який набував у встановленому порядку українське громадянство, мав однакові права і свободи, закріплені та гарантовані законом, і однакові обов'язки. При цьому у п. 12 "Законів" було закріплено, що "Захист Вітчизни – святий обов'язок кожного козака і громадянина Української Держави" [7]. Водночас непідготовленість значної частини українського народу (після століть перебування під гнітом Російської імперії) до життя, в умовах власної державності та наявності закріплених та гарантованих законом прав і свобод людини призвела до того, що свободу розуміли як безвладдя, а демократію – як право робити, що кому заманеться. За цих умов гетьманові вистачило державної мудрості й особистої мужності не шукати дешевої популярності в народу шляхом прийняття популістських рішень, які вели б до розвалу держави, а заявити, що він буде "твердо стояти на сторожі порядку й законності в Українській Державі" і підтримувати авторитет центральної державної влади, "не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами" [8]. Боротьба з проявами анархії, диверсій та антидержавних виступів не заперечувала наявності прав і свобод людини в цілому, їх законодавчого закріплення та гарантованості.
На правову основу було поставлено й вирішення проблеми заводських та фабричних робітників, забезпечення їхніх соціальних, економічних і трудових прав. Уряд гетьмана одразу ж після свого сформування задекларував, що "справедливі домагання робітників, не звернені на те, щоб підірвати річний промисел, всі стрінуть підтримку й поміч Правительства, а професійні союзи, наскільки вони займаються обороною професійних інтересів, користуються з боку Правительства повним признанням" [9]. Така позиція гетьмана та його уряду виключала тиск на державну владу з боку окремих класів чи груп населення і робила будівництво економічно сильної та політично незалежної України справою всього українького народу, без соціального й етнічного поділу.
Отже, законодавство в Україні періоду гетьманату Павла Скоропадського є цінним джерелом вивчення історико-правових аспектів становлення і функціонування української державності у цей період і актуальним предметом вивчення як сукупність політико-правових пам’яток. Розглянуті документи складають лише вершину тієї значної законодавчої роботи, яка була проведена за дуже короткий період гетьманату.

Література:
1. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. – К., 1992. – С. 142.
2. Скрипник М. Гетьманство П. П. Скоропадського в історії української державності // Останній Гетьман України. – К., 1993. – С. 51.
3. Скоропадський П. Спогади. – К, 1995. – С. 160.
4. Пеленський Я. Передмова // Спогади Гетьмана Скоропадського. – К, 1995. – С. 29-30.
5. Андрусяк Т. Правові основи Гетьманської Держави 1918 р. // Останній Гетьман України. – К, 1993. – С. 87.
6. Скоропадський П. Спогади. – К, 1995. – С. 204.
7. Проданюк Ф. До питання про внугрішню політику держави Павла Скоропадського // Останній Гетьман України. – К, 1993. – С. 61.
8. Проданюк Ф. До питання про внутрішню політику Держави Павла Скоропадськогo // Останній Гетьман Укрании. – К, 1993. – С. 56.
9. Скоропадський П. Спогади. – К., 1995. – С. 160-161.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
30.04.2008 22:59
ПРАВОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
29.04.2008 15:27
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА АМНІСТІЇ І ПОМИЛУВАННЯ
29.04.2008 15:22
ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ФУНКЦІЇ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ
25.05.2008 16:28
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ В УМОВАХ НОВОЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ
25.04.2008 20:49
МОВА ЗАКОНУ, ЯК ПОКАЗНИК ЙОГО ЕФЕКТИВНОСТІ
20.04.2008 17:05
СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА КАК ИСТОЧНИК ПРАВА В СТРАНАХ РОМАНО-ГЕРМАНСКОЙ ПРАВОВОЙ СЕМЬИ
19.04.2008 16:59
ПРАВО ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ ЯК НЕВІД’ЄМНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ
19.04.2008 16:53
МОДЕЛЬНИЙ ЗАКОН ЯК ФОРМА УЗГОДЖЕНОГО ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПРАВОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
08.05.2008 19:51




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше