:: LEX :: «ПОЛІТИКА ПРИЄДНАНЬ» ЛЮДОВІКА XIV: МИРНІ АНЕКСІЇ ТА ЗБРОЙНЕ ПРОТИСТОЯННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

«ПОЛІТИКА ПРИЄДНАНЬ» ЛЮДОВІКА XIV: МИРНІ АНЕКСІЇ ТА ЗБРОЙНЕ ПРОТИСТОЯННЯ
 
11.09.2019 10:13
Автор: Ковалюк Роман Тарасович, аспірант Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
[Секція 9. Історія країн світу та міжнародні відносини]

Французький король Людовік XIV часто використовував війну для досягнення цілей своєї зовнішньої політики. Одним із її завдань було зміцнення кордонів Франції. Їхня стратегічна слабкість полягала в черезсмужжі французьких та іноземних володінь, що зумовлювало з точки зору французької корони, потребу в анексії анклавів та деяких прикордонних земель, що належали сусіднім державам.

Після завершення Голландської війни 1672-1678 рр. Людовік XIV застосував доволі оригінальний метод вирішення цієї проблеми. Використавши можливість двозначного трактування деяких статей Мюнстерського 1648 р. і Німвегенського 1678 р. мирних договорів та складну систему васальних зав’язків, відображених у германському праві, король через спеціально створену палату «приєднань» у Меці, Безансонський парламент та Суверенну Раду Ельзасу в Брейзасі анексував багато прикордонних з Францією земель. Ці органи мали обгрунтувати права Франції на спірні території. Втрачені шляхом шлюбів французькі землі та володіння, які перебували в залежності від власне французьких, або ж приєднаних до Франції в недавніх війнах територій, підлягали включенню до складу земель французької монархії [2, с. 334-335].

Таким чином були «возз’єднані» майже всі фьефи Верхнього та Нижнього Ельзасу, графства Монбельяр та Велденс. У герцога Лотарингії відібрано домени Коммерсі, Водемон, Епіналь, Бріе, Нефшато та Етен. Іспанський король Карл ІІ Габсбург втратив графство Шині, де голландський штатгальтер Вільгельм Оранський мав невеликі володіння Віанден і Сен-Віт. Водночас палата Меца виявила права цього графства на землі герцогства Люксембург. Це дало привід зайняти герцогство, однак сам Люксембург захопити не вдалось, тому французи взяли його в тривалу облогу [6, с. 218]. 

Від «приєднань» також постраждав шведський король Карл ХІ, який втратив родинне герцогство Цвайбрюкен. Він разом із постраждалими князями імперії надіслав скаргу в імперський Рейхстаг, який визнав дії французького короля незаконними. 

Натомість Людовік XIV вже без будь яких спроб юридичного обґрунтування 30 вересня 1681 р. захопив Страсбург. Анексія одного із найбільших імперських міст викликала занепокоєння багатьох європейських кабінетів [7, с. 205]. Це був доволі зухвалий крок, який французькому королю вдалося зробити без міжнародного супротиву. Святий Престол та Іспанія не могли висловити відкритого незадоволення, бо один із центрів Реформації опинився у сфері католицького панування. Імператора Священної Римської імперії Леопольда І Габсбурга в цей час відволікали турецька загроза та підтримувані Францією угорські повстанці. Багато курфюрстів виступили проти таких дій Франції. У 1682 р. незадоволені князі імперії для спільного захисту створили «лігу рейнських принців», однак Людовік XIV не вважав їх загрозою. Англія дотримувалась нейтралітету в цьому питанні. Бранденбург та Данія підтримали Францію, а Швеція, зайнята внутрішніми реформами, обмежилась лише протестами [2, с. 336-337, 339].

Одночасно з анексією Страсбургу французькі війська зайняли Казале – столицю герцогства Монферрато. Володіння цією територією відкривало перед Людовіком XIV можливість захоплення іспанського Мілану і поширення свого впливу на Північну Італію, однак після  анексії Страсбургу Король-Сонце хотів завершити справу приєднання Люксембургу та отримати від імперського Рейхстагу визнання законності територіальних надбань французької корони [4, с. 53-54]. Міжнародна обстановка цьому сприяла. Весною 1683 р. турецькі війська захопили значну територію Угорщини, а 14 липня їхня близько трьохсоттисячна армія під керівництвом великого візира Кари Мустафи підійшла до Відня. У цій ситуації Людовік XIV не хотів, щоби турецьку загрозу пов’язували з Францією та її найхристияннішим королем, тому суперечку про приналежність іспанського Люксембургу він запропонував вирішити за посередництвом короля Англії Карла ІІ Стюарта [2, с. 339; 5, с. 180-181].

Людовік XIV дбав про своє реноме та намагався дотримуватись обіцяного, але ще до розгрому турків під Віднем 31 серпня 1683 р. Франція поновила натиск на Іспанію. Уряд Іспанських Нідерландів повідомили, що, оскільки Мадрид не визнав за Францією прав, визначених палатою Меца, то французька армія (20 000 піхотинців і 1500 вершників) увійде на їхню територію та буде утримуватися за її рахунок. Королівські війська повністю спустошили Фландрію і тільки 26 жовтня Іспанія оголосила Франції війну.

Карл ІІ Габсбург опинився в ізоляції. Леопольд І ще не вирішив усіх проблем на східному кордоні та Балканах, а войовничість Вільгельма Оранського була нейтралізована підкупом опозиційної партії Генеральних Штатів. Єдиною державою, яка підтримала Іспанію, стала Генуезька республіка. Там на замовлення іспанців будували чотири галери, незважаючи на протести та погрози французького посла. 15 травня 1684 р.  Франція оголосила Генуї війну. З 17 по 28 травня 1684 р. французький флот обстріляв місто. Було використано близько 14 тисяч бомб. Три чверті будівель знищено, а більшість населення втекла в гори. Побоюючись ще одного удару, генуезці передали Франції зроблені для іспанців галери та 12 лютого 1685 р. підписали мирний договір [3, с. 163-164].

Іспанія після декількох місяців супротиву змушена була підписати з Францією перемир’я. 15 серпня 1684 р. у Регенсбургзі французи уклали окремі мирні договори з представниками Іспанії та Священної Римської імперії. Відповідно до їх змісту встановлювалось двадцятирічне перемир’я зі збереженням за Францією всіх територій, приєднаних до 1 серпня 1681 р. Також за нею визнавались Страсбург, Люксембург, Кель, Бомон, Бувін, Діксмюде та Куртре [1, с. 81-82].

Таким чином, без оголошення війни Людовік XIV зумів значно розширити кордони Франції. Усі приєднані землі формально входили до складу Священної Римської імперії, але на правах ленного держання належали багатьом європейським правителям. Анексії було проведено в сприятливій міжнародній обстановці, тому вони не зустріли серйозного міжнародного супротиву. Єдиними збройними конфліктами, які викликала «політика приєднань», стали іспано-французька та франко-генуезька війна, але вони, як і самі «приєднання», завершились повною перемогою французької монархії.

Література:

1. Corps Universelle diplomatiqe / Par J. Du Mont. T. VII. Pt. II. – Amsterdam, 1731. – 495 р.

2. Блюш Ф. Людовик XIV / Ф. Блюш / Перев. с фр. Л.Д. Тарасенковой, О.Д. Тарасенкова. – М.: Ладомир, 1998. – 815 с.

3. Борисов Ю. В. Дипломатия Людовика XIV / Ю. В. Борисов. – М.: Вече, 2010. – 381 с.

4. Гуревич Я.Г. Происхождение войны за испанское наследство и коммерческие интересы Англии / Я.Г. Гуревич // Журнал министерства народного просвещения – СПб.: тип. B.C. Балашева, 1884. – Ч. 234 . – С. 23-68.

5. Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XVII в. Ч. II / Отв. ред. Г.Г. Литаврин. М.: Памятники исторической мысли, 2001. – 400 с.

6. Птифис Жан-К. Людовик XIV. Слава и испытания / пер. с фр. И. А. Эгипти. СПб : Евразия, 2008. – 382 с.

7. Черняк Е. Б. Изменения в системе европейских государств во второй половине XVII - начале XVIII века. / Е. Б. Черняк // История Европы в 10 т. / Под. ред. М. А. Барга. – Т. 4. Европа нового времени (XVII – XVIII вв.). – М.: Наука, 1994. – С. 191-217.

________________________

Науковий керівник: Сич Олександр Іванович, доктор історичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ
14.08.2019 19:22
ПРОГОЛОШЕННЯ ДОКТРИНИ ТРУМЕНА 1947 РОКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
12.09.2019 14:31
СТАНОВЛЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКО–ІНДІЙСЬКИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
05.08.2019 10:44




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше