Ключові слова: кіберпростір, правовідносини, приватноправові відносини, транскордонні приватноправові відносини, іноземний елемент, визначення підсудності.
Постановка проблеми: виявлення особливостей міжнародних приватноправових відносин у кіберпросторі і, відповідно, необхідності урахування цих особливостей при розробленні правових механізмів регулювання таких відносин, а також визначення суверенітету держав і підсудності справ з розгляду транскордонних приватноправових спорів у кіберпросторі.
Методами дослідження є описовий, аналізу і синтезу, формально-логічний, а також спеціальний матеріально-правовий метод.
Стан опрацювання проблеми. Особливості кіберпростору і відносин, що у ньому виникають, у тому чи іншому аспекті досліджуються Шабхазян К.С., Гордеюк А. О., Литвиновим Є. П., Василенко І. А., Фурашевим В. М., Ткаченком О. А., Ткаченком К. О., Полатаєм В. Ю., Яцишиною М. Ю. Серед закордонних науковців велику увагу питанням правовідносин у кіберпросторі приділено у працях М. Greenberg, N. Choucri, J. Goldsmith, A. Friedman, М. Hayes, T. Herr, P. Kesan та ін.
Новизна цієї наукової статті проявляється у визначенні особливостей міжнародних приватноправових відносин у кіберпросторі внаслідок специфіки кіберпростору як унікальної сфери для виникнення, зміни і припинення таких правовідносин. У статті проаналізовано теоретичні та практичні аспекти змісту приватноправових відносин у кіберпросторі, їхня специфіка. Запропоноване власне бачення особливостей таких правовідносин і їхніх можливих форм враховуючи тільки їм властиві передумови виникнення і прояву, і, як наслідок, проблем, які необхідно вирішити як на науковому, так і в практичному рівнях.
Виклад основного матеріалу. Кожна епоха розвитку людства диктує свої умови та особливості виникнення, зміни і припинення суспільних відносин, у тому числі, правовідносин. Так, широке використання глобальної мережі Інтернет і цифрових технологій спричинило всеохоплюючу цифровізацію більшості правових відносин. Це у свою чергу передбачає необхідність створення нових і удосконалення існуючих правових механізмів для врегулювання таких правовідносин, захисту прав суб’єктів правовідносин, які виникають, змінюються або припиняються у кіберпросторі, а також визначення судів або позасудових органів, яким підсудні спори, що виникають із таких правовідносин.
Вважаємо, що специфіку приватноправових відносин у кіберпросторі першочергово необхідно розглядати через призму розуміння сутності кіберпростору і його складових елементів.
Як зазначає Полатай В. Ю., кіберпростір став середовищем для всіх суспільних відносин. До кіберпростору перемістилися виробництво, торгівля, послуги, освіта, трудові відносини, військова галузь та всі інші галузі суспільного життя [1, с. 177].
В залежності від необхідності застосування поняття «кіберпростір» у різних сферах суспільних відносин, утворилося багато його визначень та підходів до його розуміння.
Василенко І. А. визначає кіберпростір як специфічне інформаційне віртуальне середовище, що характеризується можливістю цифрової фіксації поведінки суб’єктів та відомостей про них, не має чітких кордонів, визначеного власника і не управляється жодною державою чи міжнародним об’єднанням [2, с. 9].
Проаналізувавши визначення та рамки застосування понять «простір», «кіберпростір» і «кіберзлочин», які містяться як у внутрішньодержавних (в першу чергу, об’єктом дослідження стали законодавчі акти Англії, США, Німеччини та України), так і в міжнародно-правових актах (Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22.07.2000 р.; Конвенція про кіберзлочинність від 23.11.2001 р.; Доповідь Десятого конгресу ООН із запобігання злочинності й поводженню з правопорушниками А/CONF.187/15 тощо), а також у доктрині, Яцишин М. Ю. дійшла висновку, що кіберпростір – поле чи середовище, пов’язане із комп’ютерними технікою, системами та мережами, в рамках якого виникають, змінюються або припиняються правовідносини [3, с. 1].
Фурашев В. М. зазначає, що кіберпростір – це форма співіснування сукупності матеріальних та нематеріальних об’єктів і процесів, спрямованих на породження, сприйняття, запам’ятовування, переробку та обмін інформацією. Деякою мірою, кіберпростір – це віртуальний світ, який базується на реальному матеріальному фундаменті та з реальними наслідками свого «існування та розвитку». Кіберпростір є дуже складним явищем, що об’єднує в собі реальність і віртуальність, матеріальне і нематеріальне, абстрактність і дійсність.
Кіберпростір включає в себе як матеріальну складову, наприклад, засоби обчислювальної техніки, засоби зв’язку, матеріальні складові телекомунікаційних мереж, написання алгоритмів і кодів та ін., так нематеріальну – інформацію, процеси зчитування кодів, процеси передачі інформації та ін. [4, с. 164].
Узагальнюючи підходи до формалізації визначення поняття «кіберпростір», О. Ткаченко і К. Ткаченко виділяють наступні:
- під кіберпростором розуміється середовище існування, що виникло в результаті взаємодії людей, програмного забезпечення (ПЗ) і послуг в Інтернеті за допомогою технологічних пристроїв і мереж, під’єднаних до них, якого не існує у будь-якій фізичній формі;
- під кіберпростором розуміється сфера, що характеризується можливістю використання електронних та електромагнітних засобів для запам’ятовування, модифікації та обміну даними через системи, що функціонують в мережі Інтернет, та пов’язану з ними фізичну інфраструктуру;
- під кіберпростором розуміються всі форми мережної та цифрової активності, що включають у себе контент і дії по їхній обробці;
- під кіберпростором розуміється інформаційна інфраструктура, доступна через Інтернет;
- під кіберпростором розуміється комунікаційне середовище, що утворюється системою зв’язків між об’єктами кіберінфраструктури, серед яких слід виділити електронні обчислювальні машини, комп’ютерні мережі, ПЗ, інформаційні ресурси.
Разом із тим, науковці під кіберпростором розуміють кіберінформаційне середовище, що відображає семантику (сутність) об’єктів кіберінформаційної інфраструктури та системи відношень і зв’язків між цими об’єктами. До об’єктів кіберінформаційної інфраструктури автори відносять апаратно-технічні складові (сучасні гаджети, персональні комп’ютери тощо), програмно-технологічні складові (комп’ютерні мережі, ПЗ), інформаційні складові (інформаційні бази, веб-контенти, Інтернет-відомості тощо) [5, с.77].
Що ж стосується чинного законодавства, то визначення кіберпростору надається пунктом 11 ст. 1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», відповідно до якого кіберпростір - середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з’єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних [6].
На нашу думку, що знаходить своє відображення і у чинному законодавстві, поняття кіберпростору ширше, ніж поняття Інтернет, оскільки включає в себе не лише Інтернет як інформаційну мережу передачі даних, а й телекомунікаційні мережі, технічні засоби взаємодії суб’єктів, спеціально розроблене для цього програмне забезпечення тощо.
Таким чином, основною особливістю кіберпростору є його віртуальний характер, що створює можливості для виникнення, зміни і припинення правовідносин без обмеження будь-якими державними кордонами у їх звичному розумінні. Тому і приватноправові відносини з іноземним елементом, що виникають у кіберпросторі, по праву можуть називатися транскордонними, оскільки буквально не обмежені державними кордонами.
На думку Войтовича П. П., правовідносини в Інтернет носять «екстранаціональний характер», тобто виходять за межі як внутрішньої компетенції, так і територіальних кордонів держав. Застосування локальних правових норм до таких правовідносин без врахування їх зв’язку із законодавством інших держав є неефективним [7, с. 369].
Гордеюк А. О. зазначає, що правовідносинам віртуального типу на сьогодні притаманна транскордонність (кіберпростір або Інтернет-простір не має кордонів), тому що особи, які приймають в них участь дуже часто є контрагентами з різних держав, а це дає підставу розглядати означені правовідносини не тільки у межах національного права, а й у площині міжнародного приватного права [8, с. 29].
У зв’язку з виникненням приватноправових відносин за посередництвом мережі Інтернет Гордеюк А. О. пропонує введення таких термінів як «віртуальні приватноправові відносини», «віртуальні міжнародні приватноправові відносини», приватноправові відносини, що виникають у кіберпросторі – віднести до нового типу – приватноправових відносин віртуального типу, а також наголошує на доцільності внесення відповідних змін до Закону України «Про міжнародне приватне право» шляхом введення у нього нових правових конструкцій, які б усували прогалини в регулюванні приватноправових відносин з іноземним елементом, що виникають у мережі Інтернет, тощо [8, с. 30, 32].
Однак, слід зауважити, що попри все більшу розповсюдженість реалізації приватноправових відносин з іноземним елементом саме у кіберпросторі, було б недоречно стверджувати, що усі приватноправові відносини, що виникають у кіберпросторі, є об’єктом регулювання міжнародного приватного права.
Так, враховуючи загальноприйнятий теоретичний і законодавчий підходи, іноземний елемент приватноправових відносин виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право») [9].
Таким чином, будь-які правовідносини, аби кваліфікуватися такими, що є транскордонними, повинні виявлятися в одній із форм іноземного елемента, зазначених вище. Враховуючи це, не зважаючи на виникнення правовідносин у кіберпросторі і його транскордонний характер, не можна стверджувати, що всі правовідносини у кіберпросторі є транскордонними, транскордонними є лише ті, які містять один або декілька іноземних елементів.
Проте, особливістю приватноправових відносин з іноземним елементом у кіберпросторі, є те, що нерідко такий іноземний елемент досить важко ідентифікувати.
Так, складною є ідентифікація як такого суб’єкта правовідносин. Наприклад, при здійсненні онлайн-покупок покупцю необхідно докласти значних зусиль для встановлення дійсного продавця, тобто, іншого учасника правовідносин, і його місцезнаходження. При необхідності захисту честі, гідності і ділової репутації, порушення яких мало місце у мережі Інтернет внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, важко встановити, суб’єкта розповсюдження інформації, також на території якої держави мав місце юридичний факт порушення, якщо однозначно неможливо ідентифікувати країну за доменним іменем, або якщо доступ до сайту для розміщення інформації є вільним.
Крім того, враховуючи той факт, що учасники правовідносин досягають кіберпростору за допомогою апаратно-технічних (сучасні гаджети, персональні комп’ютери тощо) та програмно-технологічних складових (комп’ютерні мережі, ПЗ), таким чином може змінюватися маршрутизація комп’ютерних мереж, використовуватися регульовані системи доменних імен, динамічні IP адреси тощо, внаслідок чого встановлення дійсного місця правопорушення іноді не видається за можливе.
У зв’язку із цим М. Яцишин зазначає, що, незважаючи на віртуальну природу та нетериторіальність кіберпростору, суспільні відносини та правовідносини зокрема, які виникають, змінюються чи припиняються в цьому віртуальному просторі, залишаються реальними і створюють суб’єктивні права та юридичні обов’язки для суб’єктів. Натомість ознака нетериторіальності є причиною великої кількості юридичних питань щодо визначення приналежності складових елементів правовідносин, що виникають у кіберпросторі, до відповідних правопорядків [3, с. 1].
Ще однією особливістю транскордонних приватноправових відносин у кіберпросторі є множинний суб’єктний склад таких відносин. Так, до виникнення таких відносин долучаються треті учасники, зокрема, інтернет-провайдери, власники інтернет-ресурсів або технологічних потужностей, шляхом залучення і використання яких реалізуються приватноправові відносини.
Внаслідок зазначених вище особливостей кіберпростору і, відповідно, приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, що у ньому реалізуються, виникають специфічні спори, пов’язані з інтернет-торгівлею, наданням електронних послуг, захистом прав інтелектуальної власності, захистом прав споживачів, спори про доменні імена, захист свободи слова і свободи вираження поглядів онлайн, честі, гідності і ділової репутації, тощо.
Такі категорії спорів, окрім їх ускладненості іноземним елементом, додатково ускладнені специфікою кіберпростору як сферою їх реалізації. Тому врегулювання спорів, що виникають із транскордонних приватноправових відносин у кіберпросторі, становить окремий виклик як з точки зору нормативного регулювання, так і беручи до уваги практичну складову. Постає актуальним і таким, що потребує вирішення, питання про межі державного суверенітету у кіберпросторі.
Це у свою чергу потребує розроблення додаткових підходів до вирішення питань про визначення юрисдикції національних судів у сфері транскордонних приватноправових спорів у кіберпросторі. Наука міжнародного приватного права покликана розробити теоретичне підґрунтя для уніфікації підходів до визначення юрисдикції національних судових органів у сфері транскордонних приватноправових спорів у кіберпросторі, а міжнародне приватне і колізійне право покликані вирішити ці питання.
На практиці однією з перших справ, у якій були розглянуті питання юрисдикції у справах щодо Інтернет-контенту, відповідальності приватних суб’єктів і меж юрисдикції держави, стала справа французького Yahoo!: LICRA (Ліга протидії расизму та антисемітизму) та Спілка єврейських студентів Франції проти Yahoo! Справу відкрили після того, як компанія Yahoo! Inc. відмовилася вилучити зі своїх аукціонів нацистські реліквії, чим, на думку позивачів, порушила закони Франції про заборону «мови ненависті». Американська компанія Yahoo! Inc. Заперечувала юрисдикцію французького суду, але суд призначив штраф і наказав Інтернет-порталу заблокувати доступ користувачів у Франції до понад «1 500 предметів нацистської атрибутики і атрибутики Третього рейху, які виставлялися на продаж на американському сайті Yahoo [станом на 2000 р.]» [10, с. 1192].
Висновки. Викладене дає підстави стверджувати, що застосування сучасних інформаційних технологій призвело до необхідності розроблення ефективних правових механізмів для врегулювання правовідносин, що виникають у кіберпросторі.
Що стосується міжнародних приватноправових відносин у кіберпросторі, то окрім ускладнення іноземним елементом, вони додатково ускладнені специфікою кіберпростору, що впливає на певні їх особливості у порівнянні з іншими міжнародними приватноправовими відносинами. Такими є: складність, а подекуди і неможливість ідентифікації суб’єкта правовідносин, встановлення території держави, на якій мав місце юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, складність ідентифікації місцезнаходження об’єкта правовідносин, множинність суб’єктного складу учасників правовідносин, особлива складність встановлення дійсного місця правопорушення через використання учасниками апаратно-технічних (сучасні гаджети, персональні комп’ютери тощо) та програмно-технологічних складових (комп’ютерні мережі, ПЗ), які можуть змінювати маршрутизацію комп’ютерних мереж, використовувати регульовані системи доменних імен, динамічні IP адреси тощо.
Нині вже очевидною для таких відносин стала необхідність розроблення і використання дієвих правових механізмів для позасудового вирішення спорів, що виникають із відносин у кіберпросторі, а також правил визначення державного суверенітету і судової юрисдикції по вирішенню таких спорів, аби забезпечити правове регулювання зазначених відносин і відновлення порушених прав учасників транскордонних приватноправових відносин у кіберпросторі.
Література:
1. Полатай В. Ю. Міжнародне приватне право в кіберпросторі // Юридичний науковий електронний журнал. 2018. № 4. С. 177-179. URL: http://lsej.org.ua/4_2018/48.pdf (дата звернення: 16.09.2022).
2. Василенко А. І. Теоретичні аспекти застосування норм і принципів міжнародного права до регулювання відносин в кіберпросторі. Одеса, 2018. 33 с. URL:http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/9761/sea_perl.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 16.09.2022).
3. Яцишин М. Ю. Cучасні тенденції у сфері міжнародно-правового регулювання кіберпростору. С. 1-3. URL:
https://er.nau.edu.ua/bitstream/NAU/31205/1/Сучасні%20тенденції%20у%20сфері%20міжнародно-правового%20регулювання%20кіберпростору.pdf. (дата звернення: 16.09.2022).
4. Фурашев В. М. Кіберпростір та інформаційний простір, кібербезпека та інформаційна безпека: сутність, визначення, відмінності // Інформація і право. 2012. № 2(5). С. 162-175.
5. Ткаченко О. А., Ткаченко К. О. Кіберпростір і кібербезпека: проблеми, перспективи, технології. Цифрова платформа: інформаційні технології в соціокультурній сфері. 2018. № 1. С.75-86.
6. Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 05.10.2017 № 2163-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19#Text (дата звернення: 16.09.2022).
7. Войтович П. П. Особливості захисту права на інформацію в мережі інтернет // Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини : матер. 2-ї міжнар.наук.-практ. конф. (м. Одеса, 20-21 вересня 2013 р.) / за ред. д.ю.н., проф., академіка С.В. Ківалова. Одеса, 2013. С. 394-404.
8. Гордеюк А. О. Проблема правового регулювання приватноправових відносин в умовах їх віртуалізації. Форум права: електронне наукове фіхове видання. 2018. № 2. С. 27-36. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2018_2_6.pdf (дата звернення: 16.09.2022).
9. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 №2709-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text (дата звернення: 16.09.2022).
10. Greenberg M. H. A return to Lilliput: the Licra v. Yahoo! case and the regulation of online content in the world market». Berkeley Technology Law Journal. 2004 (5). № 18. Р. 1191-1258. URL: https://digitalcommons.law.ggu.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1430&context=pubs (дата звернення: 16.09.2022).
______________
Науковий керівник: Шуміло Інеса Анатоліївна, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри міжнародного приватного права та порівняльного правознавства Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
