Сьогодні одним із актуальних питань є можливість сприйняття держави як юридинної особи. Ще за радянських часів О.А. Пушкін вважав, що не дивлячись на всю сворідність правового статусу держави, вона діє в цивільних відносинах саме в якості юридичної особи. Вивчаючи таку своєрідність цивільно-правового статусу держави, стверджують, що для участі в цивільних правовідносин держава має набути певної форми, притаманної суб’єктам приватного права. При цьому, як наголошує автор, стати таким самим суб’єктом, якими є суб’єкти цивільного права – це єдина можливість для держави приймати участь в цивільних правовідносинах. З огляду на проблему, що піднімається в науковій літературі, вважаємо за необхідне дослідити можливість застосування до держави статусу юридичної особи. Тому метою статті є вивчення та аналіз наукових підходів до вирішення проблеми статусу держави в цвільних відносинах та висловлення власної позиції з цього питання.[1]
Не залишається не поміченою загальна логічна послідовність ЦК України у питанні визначення учасників цивільних відносин, якими відповідно до ч.1 ст.2 ЦК України є особи – фізичні та юридичні. Аналіз цієї норми дає підстави стверджувати, що суб’єкти публічного права, вказані в ч.2 ст.2 ЦК України, відповідно можуть бути учасниками цивільних відносин лише за умови набуття статусу особи. Саме на цьому наголошує й І.М. Кучеренко, яка говорить, що в Україні традиційно склалася ситуація, в якій тільки юридична особа визнається суб’єктом цивільних правових відносин, інші ж організації, які не мають статусу юридичної особи, – ні.[2] Аналогічної думки дотримується й В.І. Борисова, зазначаючи на тому, що юридична особа є єдиною правовою формою, що дозволяє організаціям брати участь у цивільному обороті.
Таким чином, для того, щоб бути повноцінним учасником цивільних відносин, державі потрібно мати певний правовий вираз (статус), притаманний звичайним учасникам цих відносин, тобто статус особи. Враховуючи національні правові традиції, зрозумілим є те, що мова може йти лише про статус юридичної особи, більш того, публічного права. Натомість, враховуючи межі даної статті, не маємо можливості звернутися до теоретичного підґрунтя поняття юридичної особи та юридичної особи публічного права як, безумовно, поняття родового.[3] Цілком погоджуємося з І.М. Кучеренко, яка справедливо зазначає, що трансформація концепцій виникнення та функцій юридичної особи зумовила виникнення різних теорій. Не вдаючись до характеристики кожної з цих теорій, автор звертає увагу на одну спільну для них закономірність, яка полягає в тому, що становлення тієї чи іншої теорії виникнення та функцій юридичної особи залежало від певних історичних умов і панівної ідеології, яка існувала в ті чи інші часи.
У вітчизняній фаховій літературі поняття «юридична особа публічного права» одним із перших використав Г.Ф. Шершеневич, який зазначав, що на першому місці серед юридичних осіб публічного права знаходиться держава – казна. Не аналізуючи відмінних ознак таких осіб, дослідник дійшов висновку, що держава, будучи особою публічного права, приймає участь в цивільному обороті, несе майнову відповідальність як казна. На більш пізньому етапі розвитку цивільного права деякі радянські цивілісти також використовували вказану термінологію. Стверджувалося, що в «буржуазному» законодавстві до юридичних осіб публічного права підходять лише як до учасників цивільного обороту.[4]
У висновку, аналізуючи можливість застосування до держави матеріальних ознак юридичної особи на даний момент відсутні об’єктивні перешкоди для визнання держави Україна юридичною особою публчного права. Що стосується процесуальної ознаки юридичних осіб, то її застосування до держави, наразі, є необхідністю за для пратичної реалізації цивільно-правових норм, зокрема, про майнову відповідальність держави перед приватною особою.[5] Таким чином, приєднуємося до позиції тих дослідників, які висловлюються про можливість та необхідність визнання за державою статусу юридичної особи публічного права.
Список використаних джерел:
1. Спасибо-Фатєєва І. Деякі проблеми, пов’язані з участю держави Україна в цивільно-правових відносинах. С. 96-107.
2. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права : монографія / І. М. Кучеренко. – К. : Ін-т дер- жави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – 328 с.
3. Винар Л. В. Правовий статус юридичних осіб, заснованих державою : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Л. В. Винар ; Львівськ. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2006. – 19 с.
4. Лещенко Д. С. Правовий статус уста- нов в цивільному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Д. С. Лещенко ; Нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2005. – 21 с.
5. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. проф. А. Довгерта. – К. : Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
____________________
Науковий керівник: Амеліна Анна Сергіївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри приватного права, Державний податковий університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
