Автор: Настечко Катерина Олександрівна, кандидат юридичних наук, молодший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
З усієї площі, яку займає Норвегія, 39 000 кв. км. лежать вище 1000 м над рівнем моря, 91 000 кв.км – на висоті від 500 до 1000 метрів. Середня висота над поверхнею моря досягає біля 490 метрів. Зважаючи на це – кількість оброблюваної землі чи придатної для сільського господарства складає біля 2 400 кв. км. Слід відмітити, що з усіх західно-європейських країн, Норвегія проводить найбільш жорстку політику державного контролю земельного ринку [1, с. 119–121]. У Норвегії передбачений прогресивний підхід щодо визначення земельних ділянок. Зокрема, зараз запроваджені певні обмеження вертикальних кордонів» земельних ділянок як об’єктів прав. Так, один з основних принципів норвезького земельного права полягає в тому, що власність на об’єкти нерухомості визначена межами поверхні та простягається вертикально вниз та вверх до тих пір, поки існує економічний інтерес власника такої поверхні. Все те, що простягається нижче рівня економічного інтересу власника поверхні, вважається «нічийною землею». Деякі муніципалітети пішли шляхом реєстрації «об’ємів» підземного простору як окремої власності в кадастрі. Як наприклад до цього можна віднести спорудження великого хокейного майданчику для Олімпійських ігор у Ліліхамері у внутрішній частині гори. В інших випадках подібна практика була поширена і на легалізацію конструкцій над землею як окремої нерухомої власності [2, с.20-21]. Слід підтримати позицію державних органів Норвегії, які у 2005 році вводили інститут приватних геодезистів, але у 2007 році повернулися до муніципальної монополії на кадастрові зйомки [3, с.10]. В країнах, які умовно відносяться до скандинавської підсистеми (Швеція, Норвегія, Данія) домінує централізований підхід до ведення кадастру нерухомості, а також значний вплив західноєвропейських (німецьких традицій) реєстрації. [4, с. 176]. Цікавим прикладом є те, що останнім часом державні органи в Норвегії вирішили поступово об’єднати реєстраційні системи із кадастром та передати реєстрацію прав від судів та нотаріальних органів до земельно-кадастрових органів. [5]. Серед останніх досягнень країни слід визнати доцільним інтеграцію в єдину земельно – інформаційну систему (наприклад, учасниками Європейської земельно-інформаційної системи вже є Швеція, Нідерланди, Литва, Англія, Уельс, Норвегія, Австрія, Фінляндія, Шотландія, Ірландія та інші країни). Досвід Норвегії є корисним та необхідним для дослідження і вивчення, тому слід сприяти найактивнішій участі спеціалістів в галузі земельного права та кадастру Норвегії у спільній співпраці з українськими фахівцями у вищезазначеній галузі.
Література: 1. Быстров Г. Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в зарубежных странах: теория, практика, итоги, перспективы / Быстров Г. Е. – Минск : БГЭУ, 2001. – 211 с. 2. Просторове визначення «земельної ділянки» («одиниці власності») та тенденції запровадження «3D кадастрів» у зарубіжних країнах / Землевпорядний вісник. – 2010. – №8. – С. 20–21. 3. Шафранська Л. Кадастрові системи: їх майбутнє за умов глобалізації / Л.Шафранська // Землевпорядний вісник. 2010. – №8. – С. 8 – 13. 4. Гаврилюк М. Н. Правовое регулирование кадастрового учёта земельных участков : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Гаврилюк М. Н. – М., 2006. – 212 с. 5. Никонов П. Н. Недвижимость, кадастр и мировые системы регистрации прав на недвижимое имущество : аналитический обзор / П. Н. Никонов, Н. Н. Журавський. – Санкт - Петербург. : Изд-во А. Сазонова, Редакционно-издательская фирма «Роза мира», 2006. – 180 с.
e-mail: knastechko@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
