Масові заворушення, передбачені ст. 294 КК України – є суспільно небезпечними явищами, що виникають під впливом негативних соціальних або психологічних факторів, викликаних руйнуванням ідеалів. Це найбільш поширене в кризові часи, колиполітична нестабільність породжує загальнурозгубленість, коли традиційні норми і старі управлінські структури вже не в змозі розв’язати нові суспільні проблеми. Таким чином, можна дійти висновку, що Україна зараз має можливість частіше зустрічатися з такими явищами, якими є масові заворушення. Тому для сьогодення актуальними є питання щодо встановлення характеристики масових заворушень, створення і вдосконалення методик їх розслідування.
Кожний випадок масових заворушень за специфікою виникнення та причинам–поодиноке і неповторне явище, якому важко дати точну кримінологічну характеристику.Події розкидані у часі і просторі, виникають спонтанно. І це не дає змоги повно вивчити це явище на емпіричному рівні.
Для цього феномену характерно миттєве об’єднання звичайного скупчення різних людей у кримінальний натовп, який дієяк єдиний механізм. І для цього не потрібний довгий час, необхідний для переходу осіб до групи з розподілом ролей або організованої групи, угруповання.[1, с. 265-266].
Тому, виходячи з викладеного вище, природа масових заворушень стає зрозумілою, якщо звернутися до історії групового (колективного) насильства і закономірностей її розвитку. Так, варто відзначити, що агресивна поведінка в конфлікті проявляється в насильницьких стереотипах трьох рівнів: масового (класова боротьба, заколот, бунт, революція та ін.); групового (погроми, безчинства, інші групові делікти) та індивідуального рівня насильницьких дій (від загрози до спричинення прямої фізичної або психічної шкоди).
Так, для сучасних форм групового (колективного) насильства характерні велика кількість учасників та суворо визначені цілі. Їх можна поділити на чотири умовні групи: інструментальні (слугують інструментом досягнення політичної цілі), експресивні(виникають раптово під впливом емоцій учасників заворушень), інструментально-експресивні та безпідставні (випадкові). [2, с. 124].
Загалом можна відокремити три групи (види) масових заворушень (залежно від масштабів злочинних подій та спрямованості умислу), які притаманні сучасним масовим заворушенням: це заворушення – хуліганські дії натовпу; заворушення – бунт (заколот), коли натовп висуває політичні вимоги і є спроби або є підставі вважати за можливе захоплення ним влади, а також заворушення (бунт), обмежені територією якоїсь установи.[4, с. 67].
Таким чином, можна зробити висновок, що сучасні масові заворушення є наслідком складної соціальної обстановки в окремому регіоні, населеному пункту країни, що призводить до ситуації, коли за наявністю навіть незначного приводу звичайне скупчення людей перетворюється у безчинствуючий натовп.
Література:
1. Бехтерев В. Внушение и толпа. / Психология толпы: социальные и политические механизмы воздействия на массы. – М.: Изд-во Эксмо; СПб.: TerraFantastica - 2003. –413 с.
2. Климов И.А. Агентурный метод защитыинтересовличности, общества, государства и борьбы с преступностью: монография / И.А. Климов, Г.К. Синилов, Л.А. Тузов. - Калининград, 2002. — 178 с.
3. Рудик М.М. Кримінально-правова характеристика злочинів, що вчиняються молодіжним угрупованнями / М.М. Рудик // Право та управління. - 2011– - № 1. – С. 363-370.
4. Дьяков С.В. Государственные преступления (против основ конституционного строя и безопасности государства) и государственная преступность. - М.: Норма, 1999. – 367 с.
e-mail: elena07yaniuk@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
