Проаналізувавши кримінальні закони попередніх років, які діяли на території України та чинний КК України 2001 року, ми можемо стверджувати, що у сучасний період система кримінальних покарань у нашій державі досить серйозно вдосконалилася. І в свою чергу, кожна зміна несе за собою обговорення, дискусії та навіть дебати.
Починаючи з середини 90-х років і до сьогодення в суспільстві тривають дискусії, а іноді і відверті суперечки, про те, чи слід було скасовувати смертну кару і чи доцільно особливо небезпечних злочинців утримувати за рахунок держави довічно. Обидва боки, що приймають участь в цих суперечках, приводять масу доводів різного плану від моральних і соціальних до суто фінансових. Безумовно, в цій суперечці визначити переможця практично неможливо, бо думки і однієї, і іншої сторони, підкріплені обгрунтованими доводами мають право на існування.
Вчинення особливо тяжких злочинів вимагає застосування покарань відповідного ступеня суворості, тому чимало держав застосовують щодо осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, найвищу міру покарання – смертну кару, це як винятковий, найсуворіший вид покарання, що полягає у примусовому позбавленні життя засудженого від імені держави за вироком суду [1].
Смертна кара була притаманна майже всім періодам історичного розвитку України. Але існування смертної кари ніколи не сприймалося однозначно, історичні джерела свідчать про періодичну заборону і відновлення даного виду покарання[2, с. 108].
Незважаючи на те, що смертна кара дозволяє економити державні кошти на утримання ув’язнених, вона має велику кількість недоліків. Спростувати наведений аргумент прихильників такого покарання дуже просто, адже економічна сторона (стратити дешевше, ніж утримувати) – аморальна. Оскільки немає нічого важливішого за життя людини. Також досить важливими недоліками є можливість судової помилки; смертна кара суперечить праву людини на життя; вбиваючи злочинця держава бореться з наслідками, а не з причинами, які привели людину до злочину.
Відміна смертної кари є необхідною умовою для вдосконалення вітчизняного кримінального права і гуманізації суспільства, так як це направлено не на полегшення участі злочинців, а на визнання державою людського життя вищою і абсолютною цінністю. Введення замість смертної кари альтернативного і досить суворого покарання, яким є довічне позбавлення волі, цілком відповідає демократичним цінностям, проголошеним у КК та міжнародних стандартах про права людини [3, с. 10].
Нині більшість держав світу вирішили застосовувати «як крайню міру» довічне позбавлення волі. Найбільш суворим видом покарання із передбачених чинним КК України є покарання у виді довічного позбавлення волі, яке було запроваджене в українську систему покарань Законом України від 22 лютого 2000 р. «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» 4.
Довічне позбавлення волі як найвища міра покарання в Україні призначається лише у виняткових випадках. У санкціях статей Особливої частини КК України довічне позбавлення зазначається лише як альтернативне покарання позбавленню волі. Станом на 1 квітня 2018 року в Україні 1561 осіб відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі . Незважаючи на те, що цей вид покарання і називається довічним позбавленням волі, це зовсім не означає, що засуджена до нього особа в усіх без винятку випадках повинна його відбувати до кінця життя. Довічний характер окресленого покарання не є абсолютним, оскільки у передбачених законом випадках можлива його заміна іншим видом покарання [5, с. 212].
Також актуальною проблемою є вживання юридичного терміну “довічне позбавлення волі”. Очевидно, що його застосування є недоцільним з з огляду на можливість засудженого бути помилуваним. Його заміна на юридичний термін “безстрокове позбавлення волі” була б доречнішою, адже він більш точно відображає сутність вказаного виду покарання.
Література:
1. Музика А. А. Смертна кара / А. А. Музика, В. М. Пуйко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakony.com.ua
2. Мостепанюк Л. О. Смертна кара та довічне позбавлення волі: історичний аспект [Електронний ресурс] / Л. О. Мостепанюк // Наше право. - 2013. - № 1. - С. 104-109. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nashp_2013_1_20
3. Мостепанюк Л.О. Довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання [Електронний ресурс]: автореф. дис. … на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: спец. 12.00.08 / Людмила Олександрівна Мостепанюк; Нац. акад. внутр. справ – К., 2005. – 18 с. - Режим доступу:https://i-rc.org.ua/files/personalii/mostepaniuk-l-a.pdf
4. Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України: Закон України № 1483-III від 22 лютого 2000 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
5. Бурда С. Я. Покарання у виді довічного позбавлення волі за КК України як альтернатива смертної кари[Електронний ресурс] / С. Я. Бурда // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. - 2013. - Вип. 4. - С. 207-215. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvlduvs_2013_4_26
______________________________
Науковий керівник: Ковальова Світлана Сергіївна, старший викладач кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
