:: LEX :: РОЛЬ ЛЕОНАРДА СТОЦКЕЛА У ПОШИРЕННІ ЛЮТЕРАНСЬКОЇ РЕФОРМАЦІЇ НА ТЕРЕНАХ СЛОВАЧЧИНИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

РОЛЬ ЛЕОНАРДА СТОЦКЕЛА У ПОШИРЕННІ ЛЮТЕРАНСЬКОЇ РЕФОРМАЦІЇ НА ТЕРЕНАХ СЛОВАЧЧИНИ
 
18.09.2018 18:44
Автор: Борис Іван Іванович, аспірант, Державний вищий навчальний заклад "Ужгородський національний університет"
[Секція 9. Історія країн світу та міжнародні відносини]

Одним з найвизначніших представників культурних подій XVI ст. в Угорщині вважається релігійний письменник, педагог, яскрава постать словацької Реформації, – Леонард Стоцкел. Завдяки йому, гуманізм на теренах Словаччини набув реформаційного значення. Леонард Стоцкел був винятковою особистістю. Він зміг невимушено об’єднати стосунки між християнством та світською культурою (антикою), створив реформаційний гуманізм на території сучасної Словаччини, своїми поглядами та роботою поширив та зміцнив на довгий період вигляд словацької культури та освіти. Праці та письмові прояви Стоцкела є джерелом для вивчення проблематики різних напрямків (освіта, церковно-організаційні віровченні справи, гуманізм в XVI ст. в Угорщині), і водночас повідомляють про профіль особи самого автора. 

Леонард Стоцкел народився у 1510 р. в міщанській німецькій сім’ї. Ім’я Леонард мало в сім’ї Стоцкелів свою традицію. Його батько, також Леонард, був міський коваль, член міської ради, куратор міського храму в Бардіїві. У 1512-1513 та 1520-1521 рр. він займав посаду мера [6, с.351].

Основну освіту Стоцкел отримав у рідному місті у гуманіста Валентина Есіуса. У 1522-1526 рр. відвідував школу в Кошицях. Від 1526 р. Стоцкел навчався у Вроцлаві. Після смерті батька, через брак коштів залишив навчання. Залишився у Вроцлаві, де прийняв посаду домашнього вчителя та помічника у торговця Рудигера. У 1530-1534 рр. продовжував навчання у Віттенберзі, де вступив у тісті стосунки з реформаторами Мартіном Лютером та Філіпом Меланхтоном. У 1534-1535 рр. діяв на Лютеровій батьківщині Ейслебені як ректор школи. Звідти знову повернувся до Віттенбергу. Тут діяв як вихователь. До Бардіїва повернувся у 1539 р. З невеликим винятком у 1555-1556 рр. коли він діяв у Кежмарку, жив у Бардіїві аж до кінця свого життя [6, с. 351]. 

Особистість Леонарда Стоцкела нам частково приближає його кореспонденція, особливо листи адресовані Філіпові Меланхтонові. З них ми отримуємо картину працьовитої людини, глибоко відданої церкві [2, с. 16]. Винятковість Леонарда Стоцкела полягала в здатності приймати з оточення ті позитивні впливи, які сформували його у вигляд реформатора та гуманіста. 

Одним з реформаційних принципів діяльності Стоцкела, був акцент на навчання та виховання молодої генерації. Реформація означала суцільний внесок для освіти, педагогіки та навчання [5, с. 238]. У шкільну практику Стоцкел вводив педагогічні принципи Філіпа Меланхтона. У 1540 р. склав закони Бардіївської школи «Leges scholae Bartphensis», які випливали з саських (Меланхтонових) шкільних законів [6, с. 351]. Вони точно визначали релігійну основу виховання шкільної молоді. Учні були ведені до основ релігії, до читання святого Письма та до молитви. Цей шкільний навчальний порядок Бардіївської школи захопив багато педагогічних принципів тогочасних значимих гуманістичних та протестантських педагогів. Наприклад, від Йоганеса Стурма (1507-1589), ректора гімназії в Штудгарде, метою якого було виховання «sapiens atque eloquens pietas» (мудра та правильна набожність), Стоцкел перебрав метод постійного повторювання шкільного матеріалу. Організаційний порядок Стоцкела перейняли також євангельські школи в Кежмарку, Пряшеві та Кошицях. Леонард Стоцкел склав для учнів катехізис, з якого ті отримали основи християнського вчення [2, с. 37]. 

Завдяки Стоцкелу, Бардіївська школа стала значним внеском у культурно-літературній сфері. Стоцкел зміг на рівні міських стосунків королівського міста Бардіїв спростувати хибну думку Еразма Ротердамського про те, що «там де є Реформація, припиняється освіта» [5, с. 241-242]. Стоцкелові учні представляли розмах освіченості в Угорщині. У Бардіївській школі навчалися сини знатних міщан та високопосадовців з території Словаччини та із-за її меж. У Стоцкела отримали освіту брати Мартін, Матей та Мікулаш Раковські, Юрій Пуркішер, Франциск та Ян Реваї. Багато його учнів успішно продовжували навчання у закордонних університетах, особливо у Віттенберзі, працевлаштувалися в різних сферах тогочасного суспільного життя, особливо у церковній та шкільній сфері [6, с. 351]. 

Своїми принципами у питаннях гуманізму та Реформації, Стоцкел став першим представником реформаційного гуманізму віттенберзького типу на словацькій території. Під впливом Меланхтона, Стоцкел сприймав гуманізм як синтез античної культури з Реформацією [3, с. 286-287]. В цьому синтезі він підпорядкував філософію теології і сприймав її незамінну роль. Письмовим документом цього синтезу служать Стоцкелові письмові праці «Витяг з Цицеронової роботи про обов’язки» («Compendium Officiorum Ciceronis) та «Вислови відомих людей» («Apophthegmania illustrium vivorum»). У першій праці Стоцкел приспособив «стоїцьку» етику християнському вченню, а друга переслідувала моральні цілі [2, с. 36].

Після свого повернення до Бардіїва у 1539 р. Стоцкел з’ясував, що церкви потребують правила для спільного та єдиного рівня християнсько-релігійного життя і дотримання порядку. У цей період євангельська церква на словацькій території немала чіткої організації. У 1540 р. Стоцкел склав церковні правила, які ввійшли в історію під назвою Шаришські статті. Правила встановлювалися для Бардіїва, Пряшева та Сабінова і містили 26 принципів церковного життя [4, с. 360]. Стоцкелові приписується і авторство так званих Пряшівських статей. Ці артикули були прийняті на синоді в Пряшеві 2 листопада 1546 р. Вони містили 16 статей які стосувалися організаційних та релігійних справ [4, с. 283; 2, с. 70-73]. Пряшівські статті поставили початок двоступеневій євангельській церкві Аугсбурзького визнання: колегія та сеньйорат. Єпархії мали утримувати реформаційне вчення.

Проте, найвизначнішим документом реформаторської діяльності Стоцкела, являється перше визнання євангельської віри в Угорщині «Confessio Pentapolitana». Визнання віри п'ятьох східнословацьких королівських міст – Бардіїва, Кошиць, Левочі, Пряшева та Сабінова представляється у світській та церковній літературі як найстарша пам’ятка угорського лютеранізму. Стоцкел побудував визнання віри з 20 статей. Тим самим, євангелісти у Східній Словаччині виділили свою розбіжність у релігійній сфері від інших реформаційних течій [6, с. 351; 1, с. 18-19]. 

«Confessio Pentapolitana» є близьким до Аугсбурзького віровизнання без його другої частини – «Спірних статей» (22-28). Воно намагається бути чисто біблійним, є більш помірним та просякнутим бажанням показати позитивну віру. Наприклад, 2-га стаття про створення, пояснює походження зла відкиданням сатани. Через гріх приходить смерть і усі нещастя є покаранням за гріхи. Стаття 6-та присвячена питанням про віру, яка є даром Святого Духа. Ця стаття також включає в себе інститут священства і положення про те, що Святий Дух і слово Боже мають вплив на віру. Стаття 8-ма містить тези про церкву і поєднує в собі 7-му і 8-му статті Аугсбурзького віросповідання. Тут підкреслюється, що з самого початку була і буде існувати тільки одна католицька, тобто Вселенська Церква. Далі йдеться, що «навіть якщо церква у дійсності в зовнішньому відношенні перебуває у підданстві світської влади, у релігійному плані вона нікого іншого, окрім Христа, за найстаршого не визнає» [7, с. 102]. Стаття 17-та вчить про шлюб, який є Господнім призначенням для кожного, хто в нього вірує. Цієї та наступної 18-ої статті про воскресіння мертвих у Аугсбурзькому віросповіданні немає [7, с. 103].

Статті даного віровизнання Стоцкел формував так, як це вимагала тодішня ситуація. Він ясно визначав, що спільного мають євангелісти з римською церквою, а в чому вони відміні [4, с. 68]. 

«Confessio Pentapolitana» також є і автентичним свідченням про його автора. Стоцкел проявився при формуванні статей як експерт у проблемі, який дипломатично вирішив складну ситуацію. Кожна стаття визнання віри п’ятьох міст чітко визначалася у реформаційному вченні. Це документ про глибокі знання Стоцкелом святого Письма та Аугсбурзького визнання. Мінімальне формулювання статей не викреслило нічого з євангельського вчення, і, навпаки, увиразнило прихильність до нього.

Стоцкелові праці свідчать про те, що їхній автор глибоко віруюча людина, яку стосувалися суспільні та релігійні проблеми того періоду, і при їхніх рішеннях він завжди опирався на реформаційні принципи. Леонард Стоцкел вражає тим, що зміг у такому віддаленому від колиски Реформації місті, створити працю яка поклала початок відновленню церкви віттенберзького напрямку – євангельської церкви Аугсбурзького визнання (ЄЦАВ) на території сучасної Словаччини.

Література:

1. Evanjelici v dejinách slovenskej kultúry. 3. / [zost, Pavel Uhorskai, Július Alberty a kolektiv]. –  Liptovský Svätý Mikuláš: Tranoscius, 2002. – 504 s.

2. Hajduk A. Leonard Stöckel. Život a dielo / Andrej Hajduk. – Bratislava: Evangelická bohoslovecká fakulta Univerzity Komenského, 1999. – 142 s.

3. Hamada M. Zrod novodobej slovenskej kultury / Milan Hamada. – Bratislava: Slovak Academic Press, 1995. – 344 s.

4. Petrik B. Evanjelická encyklopédia Slovenska / Borislav Petrik, Peter Rybár – Bratislava: BoPo pre Generálny biskupský úrad Evanjelickej cirkvi a. v. na Slovensku, 2001. – 448 s.

5. Petrík J. Kapitoly z domácich cirkevných dejín / Ján Petrík. – Bratislava: Tranoscius, 1969. – 277 s.

6. Slovenský biografický slovník V R – Š. Martin: Matica slovenská, 1992. – 560 s.

7. Veselý D. Dejiny kresťanstva a reformácie na Slovensku / Daniel Veselý. – Liptovský Mikuláš: Tranoscius, 2004. – 384 s.

____________________


Науковий керівник: Ліхтей Ігор Михайлович, кандидат історичних наук, доцент, Державний вищий навчальний заклад "Ужгородський національний університет"

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СПРОБИ ПОРОЗУМІННЯ МІЖ УКРАЇНСЬКИМ І ПОЛЬСЬКИМ ПІДПІЛЛЯМИ НА СТАНІСЛАВЩИНІ (1944-1945 РР.)
20.09.2018 10:59
ПРОЦЕС РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ
20.09.2018 10:46
ГОЛОВНІ ЗМІНИ У ЗМІСТІ КОНСТИТУЦІЙ ТУРЕЧЧИНИ
19.09.2018 21:29
НІКЕЙСЬКА ІМПЕРІЯ ДИНАСТІЇ ЛАСКАРІСІВ
12.09.2018 11:39




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше