На початку цього дослідження ми вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що правильне визначення сутності та змісту категорії «спір щодо проходження публічної служби» безпосередньо впливає на правозастосовну діяльність судів із вирішення спорів щодо проходження публічної служби.
Зазначимо, що доцільність розмежування правового спору та юридичного конфлікту стала об’єктом наукового інтересу великої кількості вітчизняних дослідників. Автор цього дослідження загалом підтримує позицію Д.Лученка, що досліджуючи правову природу адміністративного спору, зазначає , що «кожен юридичний конфлікт має зовнішні прояви, до яких належать правовий спір і правопорушення . Поза цими проявами жодного юридичного конфлікту не існує. При цьому правовий спір може мати і безконфліктний характер, коли суб’єкти права мають протилежні позиції, але єдину ціль, що дає можливість узгодити їхні позиції» [1].
Д.Любченко вважає, що ознаками правового спору є: а) наявність протиріччя, суперечки; б) сфера їх виникнення – відносини, врегульовані правом; в) учасники – суб’єкти правовідносин; г) підстава – правові причини виникнення правового спору; ґ) формулювання претензій, заперечень; д) намагання учасників вирішити правовий спір безпосередньо або за посередництва третьої сторони (суду, органу публічної влади, третейського суду, медіатора, експерта); е) дотримання певного процедурного порядку вирішення спору (визначеного законом, угодою сторін); є) вирішення правового спору шляхом прийняття рішення (суду, органу публічної влади, третейського суду), укладенням угоди (мирної угоди) тощо [2].
Під правовим спором ми пропонуємо розуміти наявність спірної (такої, на яку існує кілька точок зору) ситуації щодо прав, свобод, обов’язків сторін, їх реалізації чи порушення.
Що стосується категорії публічно-правовий спір, то це поняття має легальне визначення, яке міститься у п. 2 ч.1 ст. 4 Кодексу України про адміністративне судочинство (далі – КАСУ) [3].
Згідно п.2, ч.1 ст. 4 КАСУ, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.
Звернімо увагу, що наведене вище визначення було введено до КАСУ лише у 2017 році за результатами судової реформи та внесення змін до процесуальних кодексів.
Як вбачається із наведеного визначення, легальне визначення публічно-правового спору не містить згадки про спори, пов’язані із проходженням публічної служби. На нашу думку, така позиція законодавця має місце у зв’язку із віднесенням таких спорів до спорів у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Оскільки у всіх без виключення спорах про проходження публічної служби однієї зі сторін спору виступатиме держава в особі своїх органів, із якими у правовому зв’язку перебуватиме особа, що претендує, проходить чи пройшла публічну службу, або ж відповідні органи місцевого самоврядування, які представляють територіальну громаду, тобто суб’єкти владних повноважень.
З іншого боку, згадка про спори, пов’язані з проходженням публічної служби міститься у наступних нормах КАСУ:
- щодо справ, які є справами незначної складності для цілей КАСУ (п.1 ч.6 ст. 12 КАСУ);
- щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.2 ч.1 ст. 19 КАСУ);
- щодо строків звернення до адміністративного суду (ч.5 ст. 122 КАСУ);
- щодо судових рішень, які підлягають негайному виконанню (пункти другий-третій частини першої ст. 371 КАСУ);
- щодо особливостей повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ (ст. 381 КАСУ).
На підставі проведеного аналізу, ми можемо констатувати не досить широке, але використання категорії «спір про проходження публічної служби» у законодавстві.
М.І. Цуркан, досліджуючи правове регулювання публічної служби в Україні пропонує визначати публічно-правовий спір як втілену в юридично значущих діях сторін суперечність з приводу реалізації норм публічного права чи із самими публічно правовими нормами, що відбувається в юридичній формі та охарактеризує публічно-правовий спір наявністю наступних елементів: сторони, предмет спору, протиборство сторін [4;c.129].
Аналізуючи особливості спорів щодо проходження публічної служби дослідник виокремлює наступні чинники:
а) втілення в юридично значущих діях сторін, що породжують правові наслідки;
б) виникнення при здійсненні публічно-владних управлінських функцій;
в) теоретичну рівність сторін (орган публічного управління у спорі реалізує не владні повноваження, а такі ж самі права і обов’язки, які має й інша сторона, тобто права і обов’язки, що виражаються у формулюванні, обґрунтуванні і доведенні своїх вимог та заперечень, а тому й не має можливості в односторонньому порядку ліквідувати публічно-правовий спір);
г) його розв’язання потребує специфічних, відмінних від розв’язання приватноправових спорів правових процедур (зокрема, у порядку адміністративного судочинства);
ґ) фактичну нерівність його сторін, незважаючи на законодавчо визначену юридичну рівність;
д) предметом спору є публічна служба;
е) однією із сторін обов’язково є фізична особа.
Загалом погоджуючись із позицією дослідника, ми також хочемо зауважити, що дещо спірним є чинник виникнення при здійсненні публічно-владних управлінських функцій. Раніше нами вже було проаналізовано відповідні норми КАСУ, і, безумовно, на рівні відповідної норми поміщення спорів щодо проходження публічної служби у цю категорію з огляду на обмеженість критеріїв для визнання спору публічно-правовим є прийнятною, однак на теоретичному рівні, ми вважаємо, що фактично спори щодо проходження публічної служби перебувають в опосередкованому зв’язку зі здійснення органами публічного адміністрування публічно-владних повноважень, оскільки загалом кадрове забезпечення того чи іншого органу є питанням внутрішньої компетенції такого органу, хоча і може визначатись спеціальними актами законодавства.
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що категорія «спір щодо проходження публічної служби» є різновидом публічного спору. Пояснюється це (а) спільністю родових ознак публічного спору та спору про проходження публічної служби, (б) визнанням факту належності публічної служби до явищ публічно-правового характеру, (в) використанням в КАСУ нормативної конструкції «публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби».
Література:
1. Цуркан М.І. Правове регулювання публічної служби в Україні. Особливості судового розгляду спорів : монографія. Харків : Право. 2010. 216 с.
2. Лученко Д. Про основні ознаки адміністративно-правового спору. Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 2. С. 148-156
3. Любченко Я. П. Альтернативні способи вирішення правових спорів: теоретико-правовий аспект : дис. … канд. юр. наук : 12.00.01. Харків, 2018. 274 с.
4. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України № 2747-IV від 06.07.2005. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36. №
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
