:: LEX :: ЗАРОДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 62)

Термін подання матеріалів

13 червня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЗАРОДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ
 
14.06.2019 12:11
Автор: Ликова Інна Анатоліївна, магістрант 6 курсу, факультету економіки та права Міжнародного класичного університету імені Пилипа Орлика
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Міжнародне право. Муніципальне право]

Сьогодні можна констатувати, що інститут безоплатної правової допомоги пройшов тривалий та складний шлях розвитку, змінювались не лише термінологія, але і змістовне наповнення цього права, механізми його реалізації, коло суб’єктів, що мали змогу їм користуватися та сприяти в його реалізації. 

На початку свого становлення правовий захист мав характер звичайної родинної або товариської допомоги. Все змінилося з появою писаного права. Саме в цей період надання правової допомоги поступово трансформується в професію. 

Звернення до стародавньої історії дає можливість вести мову про те, що інститут надання безоплатної правової допомоги має свої витоки ще з часів звичаєвого права, коли внутрішні чи зовнішні конфлікти членів племені вирішували вожді, виступаючи в ролі арбітрів. В той же час родичі чи друзі мали змогу висловитися на захист осіб, відносно яких вирішувалось питання, посилаючись на минулий досвід вирішення аналогічних справ або сталих традицій чи пророцтв.  

Яскравим прикладом первинної реалізації права на захист є традиції вирішення спорів у зулусів. Звичайно, розвиток судочинства у них знаходився на досить низькому рівні, але все ж таки вже тоді у  найпростішій формі існував прототип адвокатури. Подібні зародки адвокатури виявлені вченими у бечуанів і інших племен, зокрема у коса. Процеси велися перед зборами старійшин, на них виступали оратори сторін (члени племені чи родичі), на той час гарний, переконливий оратор був запорукою виправдання обвинуваченого [1, c. 3].

Традиція «родинного захисту» також існувала у Стародавньому Китаї. Враховуючи, що на той час в країні діяв принцип презумпції винності обвинуваченого, така «родинна» адвокатура була вкрай необхідною, а іноді – єдиним шансом на пом’якшення покарання. 

Не просто правом, а священним обов’язком надати посильну правову допомогу вважалось у стародавніх іудеїв. Тому таку діяльність міг здійснювати будь-який іудей.

У Стародавній Греції правила судочинства вимагали особистої участі сторін. Але достатній формалізм процесу вимагав красномовства та професійних порад, це детермінувало появу професійних логографів і диптографів. Вони виконували роль помічників та професійних порадників, складали промови для виступів у суді. З часом роль захисника на платній основі виконував сінегор – людина, яка добре знає звичаї та закони і може витлумачити їх на користь обвинуваченого. 

При цьому, колискою інституту безкоштовної юридичної допомоги все ж таки по праву є Стародавній Рим, оскільки його право найбільш повно відображало інститут представництва. Прийняття Законів ХІІ таблиць, їх доступність для ознайомлення та вивчення створили передумови для формування нової верстви – правознавців (адвокатів)[2]. 

Наступним етапом розвитку функції захисту стала доба понтифіка Корунканія, що характеризується достатньо вільним доступом до вивчення юриспруденції. Такий стан речей сприяв формуванню якісно нової верстви правників, які високо шанувались як суддями, так і сторонами, що судились. На той час функція захисту набула ознак вільної професії. Не останню роль в цьому згодом відіграв Lex Cincia de donationibus («Закон Цинція про подарунки та винагороди») [3]. Заборона на виплату адвокатського гонорар та відсутність можливості безпосереднього представництва в суді саме адвокатами (вони мали право складати позови, надавати висновки та юридичні поради) фактично зробили цей вид діяльності улюбленим заняттям авторитетних мужів, «окрасою» поважного віку [4, с. 262]. Варто згадати, що члени імператорської родини також здійснювали цей поважний обов’язок, більш того відмова від нього вважалась неприйнятною.

Справедливості ради треба зазначити, що з одного боку така діяльність здійснювалась безкоштовно, з іншого - це стало шляхом для отримання різноманітних почестей, визнання і як наслідок різних матеріальних благ. Крім того, заборони на винагороду часто не дотримувались, так як покарання за це не передбачалось. Такий стан речей можна розглядати як упущення нормотворців (не прописали жодних санкцій) або як спробу знизити вартість послуг правників, створити передумови для розширення кола осіб, здатних користуватися послугами адвокатів.  

На наш погляд, Закон Цинція можна розглядати як одну з первинних спроб створити прототип системи безоплатної правової допомоги.  

Зміни в суспільному житті вимагали змін і в праві Стародавнього Риму, як наслідок все більше з’являлось винятків, які дозволяли безпосереднє представництво інтересів в суді. Так, допускали виступ представників від імені народу за свободу із опіки. На законодавчому рівні було закріплено обов’язок піклувальника брати участь у судових процессах від імені осіб, над якими встановлено піклування (неповнолітніх або з фізичними вадами слуху, зору тощо) [5, с. 279 - 282].

Раби також мали змогу звернутися до суду лише через представника.  

Згодом сфера процесуального представництва значно розширилася і представництво стало можливим від імені та в інтересах будь-яких осіб. Приблизно з II ст. в Римській імперії з’являються когнітори та прокуратори, формується так зване законне представництво. Згодом формується інститут патронату (відносини між представником та підзахисним базуються на взаємних послугах та їх оплаті).

Інститут представництва отримує свій розвиток при Ульпіані, який ввів представництво гестора - особи, яка вчиняє дії в чужих майнових інтересах, в силу громадського обов’язку або особистих міркувань. 

Звертаємо увагу, що кожний вільний громадянин у спеціально визначений день один раз на тиждень мав право отримати безкоштовну юридичну консультацію. Римське право розрізняло адвокатів і ораторів. Адвокати давали особам, що позивалися, юридичні поради і були присутні в процесі для виголошення судової промови. 

Паралельно з цим функціонували юрисконсульти – особливі повірені, які складали подання, записки з питань права (повинні мати юридичні знання), але не виступали на підтримку своєї думки в суді. 

Таким чином, професія адвоката була широко доступною для усіх, хто мав намір здобути славу громадського діяча і видатного оратора. 

Римським цивільним процесом були закладені основи інституту представництва, зокрема на безоплатній основі. В результаті сьогодні можемо спостерігати в європейських державах романо-германської правової сім’ї тенденцію збереження безкоштовного представництва в суді малозабезпечених верств населення. 

Література:

1. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура історія і сучасність.  К: Ін Юре 1997. – 320 с.

2. Leges duodecem Tabutarum. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://kulturoznanie.ru/?work=rome_law_tables.

3. Lex Cincia de donationibus . [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://kulturoznanie.ru/?work=rome_law_tables.

4. Цицерон, Марк Туллий (106-43 до н. э.). Избранные сочинения: [Пер. с лат.] / Цицерон; [Вступ. ст. Г. Кнабе].  М.; Харьков: АСТ: Фолио, 2000 с.

5. Иванова О. А. Историко-правовые аспекты института бесплатной юридической помощи в зарубежных странах (с момента образования древних государств до новейшего времени) / Вестник Чувашского университета.  2014.  № 3.

___________________________________

Науковий керівник: Коробочкіна Любов Леонідівна, кандидат юридичних наук, Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЦІЛІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВСТУПУ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
29.05.2019 12:30
МОВНЕ ПИТАННЯ: УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК БАЗОВИЙ СИСТЕМО УТВОРЮВАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ НАЦІЇ
27.05.2019 18:35
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ АДВОКАТІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ЗА ТРУДОВИМИ ДОГОВОРАМИ
27.05.2019 12:02
ОСНОВНІ АСПЕКТИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНА - НАТО
21.05.2019 19:25
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ
13.06.2019 12:53
CПІР ЩОДО ПРОХОДЖЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ ЯК РІЗНОВИД ПУБЛІЧНО-ПРАВОВОГО СПОРУ
12.06.2019 17:37
РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
10.06.2019 15:19
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ НОМЕРАХ: НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ
06.06.2019 15:17




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше