Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, його становлення відбувалося паралельно зі становленням державності та формуванням правової держави. Перехід України до приватної власності й ринкової економіки зумовив необхідність реформування в цьому ж напрямі правової бази тих суспільних відносин, які пов’язані з охороною та використанням результатів інтелектуальної діяльності. Радянське законодавство характеризувалося багатьма негативними моментами.
Здійснений нами аналіз показав, що у Радянському Союзі, складовою частиною якого була і Україна, законодавством не забезпечувався належний рівень правової охорони як авторів, так і тих осіб, які здобували права на використання творчих досягнень. Термін охорони авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва становив лише 25 років після смерті автора; права виконавців та інших власників суміжних прав законом взагалі не охоронялися.
На нашу думку, однією із негативних рис радянського законодавства про інтелектуальну власність було широке втручання держави у взаємини авторів та користувачів творів. Державою були розроблені типові авторські договори, що чітко регламентували ставки авторської винагороди та мали для сторін таких договорів нормативний характер.
На розвиткові авторського права України радянського періоду позначилися принципи соціалістичної ідеології, що найбільше проявлялися в закріпленій законом можливості широкого використання творчих досягнень в інтересах держави та суспільства. Авторське законодавство дозволяло примусовий викуп суб’єктивних прав на твори у власників таких прав і передбачало можливість видання примусових дозволів на їх використання. Вже опубліковані твори могли надалі вільно використовуватись в кіно, на радіо та телебаченні, в газетах та ін. Діяв украй неефективний механізм захисту порушених прав. Передбачені законодавством санкції, що й так були дуже незначними, на практиці реалізовувалися з великими труднощами через складність та тривалість судової процедури, відсутність зацікавленості адвокатів у веденні таких справ тощо. Як наслідок, попри масовий характер порушень авторських прав, кількість судових справ цієї категорії залишалася незначною. Відповідно кримінологами не розроблялися заходи попередження та профілактики таких злочини. За радянський період не було підготовлено жодної дисертації присвяченої протидії злочинам, які посягають на права інтелектуальної власності.
Системна реформа законодавства в сфері охорони інтелектуальної власності почалася ще в період існування Радянського Союзу. Однак з його розпадом ця справа в межах єдиної союзної держави виявилася незавершеною. Більшість створених союзних законів навіть не встигли набрати чинності, що, безумовно, на певний час загальмувало процес реформування системи законодавства про інтелектуальну власність. Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що припав на період становлення незалежності нашої держави, змусив переглянути встановленні авторсько-правові категорії та оновити чинне законодавство.
Сучасне законодавство України про інтелектуальну власність практично сформоване. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. До системи такого законодавства належать: Конституція України; міжнародні угоди; закони України; Цивільний та Кримінальний кодекси України; підзаконні акти (Президента, міністерств і відомств).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
