Існують такі складові юрисдикції міжнародних судових установ:
а) Ratione materiae – окреслює коло питань (в даному випадку – злочинів), на які поширюється юрисдикція суду;
б) Ratione personae – визначає коло осіб, справи щодо яких можуть розглядатись, і які можуть бути притягнені до відповідальності;
в) Ratione temporis – стосується часових рамок, в яких мало бути здійснено діяння, що розглядається.
Якщо дослідити рішення Міжнародного кримінального суду, то в своїх рішеннях він визнає чи не визнає за собою юрисдикцію на основі відповідності часовим, матеріальним (предметним), суб’єктним та територіальним (ratione loci) критеріям. За ст. 19 Статуту Суд повинен упевнитися в тому, що він володіє юрисдикцію щодо справи, що знаходиться на його розгляді. Юрисдикція суду може бути опротестована, а спір про наявність чи відсутність юрисдикції вирішується самим судом [1].
Предметна юрисдикція Міжнародного кримінального суду визначена ст. 5 Римського статуту. Так, юрисдикція Суду поширюється на такі злочини:
а) злочин геноциду;
б) злочини проти людяності;
в) воєнні злочини;
г) злочин агресії [2].
Події, що вібулися в Україні з листопада 2013 по лютий 2014 року, можна кваліфікувати як злочини проти людяності, а з березня 2014 року – як злочин агресії. У розумінні Статуту названий термін “злочини проти людяності” означає: a) вбивство; б) винищення; в) поневолення; г) депортація або насильницьке переміщення населення; д) переміщення у в’язницю або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи у порушення основоположних норм міжнародного права; е) катування; ж) зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства порівнянної тяжкості; и) переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними, або іншими мотивами, які повсюдно визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом; к) насильницьке зникнення людей; л) злочин апартеїду; м) інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному заподіянні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю [2].
Злочин проти людяності у вигляді позбавлення волі або іншого тяжкого позбавлення фізичної свободи містить такі елементи: а) виконавець ув’язнив одну або кілька осіб або іншим чином серйозно обмежив одну або більше осіб щодо фізичної свободи; б) за тяжкістю діяння посягало на основні норми міжнародного права; в) виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про тяжкість злочину; г) діяння було скоєно в рамках широкомасштабного або систематичного нападу проти цивільного населення; д) виконавець знав, що діяння є частиною, або мав умисел на поведінку, щоб бути частиною широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення [3].
Можна зазначити, що практично всі елементи злочинів характеризуються вказівкою на широкомасштабні та систематичні посягання на цивільне населення, що тісно кореспондується з загальною направленістю Міжнародного кримінального суду на притягнення до відповідальності посадових осіб, військовослужбовців високого рангу, політичних та державних діячів. Відповідно до ст. 25 Статуту ratione personae Суду поширюється на фізичних осіб, а притягнення таких осіб до відповідальності ніяким чином не впливає на притягнення осіб до відповідальності за нормами міжнародного права [2]. Перелік діянь, за які настає відповідальність, створений таким чином, що до відповідальності можуть бути притягнені: безпосередній виконавець (п. а ч. 3ст. 25), організатор (п b ч. 3 ст. 25), пособник та підбурювач (п. c, d ч. 3 ст. 25). Крім того, в контексті здійснюваних діянь особливо важливими є положення ст. 27 Статуту, що передбачає відсутність посадових імунітетів. Зокрема, посадове становище як глави держави або уряду, члена уряду чи парламенту, вибраного представника чи посадової особи уряду ні в якому разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності згідно з цим Статутом і не є само по собі підставою для пом’якшення вироку. Саме ці положення стали однією з підстав подання Президента України до Конституційного суду України з метою з’ясування конституційності положень Римського статуту . Зокрема, в поданні вказувалось, що стаття 27, згідно з якою положення Статуту застосовується однаково до всіх осіб, незважаючи на їх посадове становище, не відповідає частинам першій, третій статті 80, частині першій статті 105, частинам першій, третій статті 126 Конституції України, якими народним депутатам України, Президенту України і суддям на час виконання повноважень гарантується недоторканність. Конституційний суд з цього приводу заперечив, що положення Статуту не забороняють встановлення і не скасовують положень Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України, Президента України та суддів, а лише виходять з того, що недоторканність цих осіб стосується національної юрисдикції і не може бути перешкодою для здійснення юрисдикції Міжнародним кримінальним судом стосовно тих з них, які вчинили злочини, передбачені Статутом. Крім того, недоторканність певної категорії посадових осіб – це не їх привілей; вона пов’язана з виконанням ними важливих державних функцій, а тому відповідно до Конституції України і міжнародно-правових зобов’язань України не може розглядатися як гарантія їх безкарності [4].
Cтаном на сьогодні Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду ad hoc згідно п. 3 ст. 12 Римського статуту як держава, що не є учасницею Статуту, проте визнає його юрисдикцію щодо окремих конкретних подій шляхом подання заяви Секретарю МКС. При цьому така держава бере на себе зобов’язання співпрацювати з Судом без будь-яких затримок згідно ч. 9 Римського статуту . Дане звернення відбулося 17 квітня 2014 р. коли Україна звернулась до Прокурора Міжнародного кримінального суду із заявою про визнання юрисдикції Суду щодо можливого скоєння міжнародних злочинів на її території в період з 21 листопада 2014 р. по 22 лютого 2014 р [5]. 25 квітня 2014р. Прокурор Суду Фату Бенсуда прийняла рішення розпочати попереднє розслідування на території України . Тим не менш таке визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду не знімає питання визнання його юрисдикції на постійній основі шляхом внесення відповідних змін до Конституції України. Таке внесення, в свою чергу, може відбутися шляхом (1) прямої вказівки на необхідність ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, (2) внесення положення щодо відсутності суперечності органів міжнародної юстиції lato sensu, які доповнюють національні судові системи відповідним положенням Конституції України за аналогією, наприклад, з Європейським судом з прав людини, або (3) визнання Римського статуту Конституційним судом України як такого, що не суперечить Конституції України [6].
Список використаних джерел та літератури:
1. The Rules of Procedure and Evidence [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.icc-cpi.int.
2. Римский статут международного уголовного суда от 17.07.1998 [Электронный ресурс]. – Режим доступа :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_588/parao152#o152.
3. The Elements of Crimes [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.icc-cpi.int.
4. Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) від 11.07.2001 № 3-в/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003v710-01.
5. Ukraine accepts ICC jurisdiction over alleged crimes committed between 21 November 2013 and 22 February 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.icccpi.int/en_menus/icc/press%20and%20media/press%20releases/Pages/pr997.aspx.
6. Кучер О.Б. Україна та Міжнародний кримінальний суд: еволюція та розвиток взаємовідносин// Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2014.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
