Закріплення такої форми об’єктивної сторони як «прохання надати неправомірної вигоди» в розділі ХVII Кримінального кодексу України (надалі КК України), зокрема в ч.1 і ч. 4 ст. 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації», ч.1 і ч.3 ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», ч. 1 ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», ч. 1 ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», які відповідно до ст. 45 КК України є корупційними, викликає багато запитань як в теоретичному, так і в практичному аспекті.
Так, у Кримінальній конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, Цивільній конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та Конвенції ООН проти корупції не містять згадки про таку форму підкупу, як прохання надати неправомірну перевагу. Отже, це є законодавчою ініціативою держави Україна.
В академічному словнику української мови надане таке визначення: «прохання»: 1) ввічливе звертання до кого-небудь з метою домогтися чогось, спонукати кого-небудь зробити, виконати щось; просьба; 2) письмове клопотання, заява, складена за офіційною встановленою формою [5, с. 335].
Закріплення «прохання» в диспозиціях вище наведених статей свідчить про недотримання законодавцем послідовності у відмінностях між активною та пасивною формами підкупу. Так, в ст. 368, як і в ст. 354 КК України прохання надати неправомірну вигоду є однією з форм «пасивного» підкупу («прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду…»), то в ст. ст. 368-3, 368-4 КК України – передбачено в диспозиціях як «активний» підкуп. В останньому випадку законодавець об’єднав три форми об’єктивної сторони, де є загальний суб’єкт (особа, яка пропонує, обіцяє, надає неправомірну вигоду – активна форма), а четверта форма (прохання надати неправомірну вигоду – пасивна форма), яка стосується спеціального суб’єкта (службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми або особа, яка надає публічні послуги).
Така невідповідність викладу форм підкупу у диспозиціях згаданих кримінально-правових норм суперечить вимогам законодавчої техніки, а також спотворює уявлення про активні та пасивні форму підкупу як кримінально караного правопорушення [2].
Також є дискусійним питанням взагалі розглядати «прохання» як пасивну форму. Так, прохання, за логікою, відноситься до «активного» підкупу, бо полягає у вчиненні ініціатором діянь, що спрямовані викликати відповідну поведінку в іншої особи. У зв’язку з цим активними формами підкупу доречно вважати пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи її надання або прохання її надати, оскільки їх вчинення є наслідком бажання ініціатора (особа, яка пропонує, обіцяє, надає, просить) викликати очікувані для нього відповідні пасивні форми підкупу (прийняття пропозиції, обіцянки, одержання неправомірної вигоди) в службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми або в особи, яка надає публічні послуги.
Проблематичним також є викладення ч. 4 ст. 354 КК і ч.3 ст. 368 КК України, яке передбачає існування такої форми об’єктивної сторони як «прохання надати неправомірну вигоду поєднане з вимаганням».
Згідно з приміткою до ст. 354 КК України в ст. ст. 354, 368, 368- 3і 368-4 КК України під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів [1].
Так, з етимологічних позицій, вимагання, на відміну від прохання, – це не уклінне звернення, а наказ виконати настанову ініціатора. При вимаганні вимога, звернення підкріплені відкритими чи прихованими погрозами. Засобами вимагання як психологічного впливу, на відміну від прохання, є оголошення адресату визначених термінів чи засобів виконання вимоги без пояснень і обґрунтувань, висунення беззаперечних заборон і обмежень, залякування погрозами, шкідливими наслідками [4, c. 8]. Тобто прохання не може бути пов’язане з погрозами і створенням умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
Отже, наведені проблеми є наслідком порушення законодавчої техніки, що потребує негайного вирішення. Нелогічне і суперечливе викладення диспозицій зазначених статей негативно впливає як на характеристику досконалості законодавства про кримінальну відповідальність, так і на судову практику. Таким чином, законодавчих змін потребують: 1) ч.1 ст. 368-3 і ч. 1 ст. 368-4 КК України, стосовно виключення спеціального суб’єкта; 2) ст. 354 і ст. 368 КК України, стосовно виключення нелогічної і протилежної за змістом конструкції, яка поєднує прохання неправомірної вигоди з вимаганням. Так, доцільним є запровадити норму, за якою безпосередньо повинна встановлюватися кримінальна відповідальність за вимагання неправомірної вигоди.
Література:
1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. (редакція від 05.01.2017) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14;
2. Підкуп за кримінальним законодавством України / Ю. А. Коміссарчук, С. В. Якимова // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. – 2014. – Вип. 4. – 230-240 с.р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvlduvs_2014_4_26;
3. Проблеми кваліфікації злочину, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України / О. О. Дудоров // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. – 2016. – Вип. 1. - 80-98 с.р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlduvs_2016_1_1;
4. Психологія керівного впливу та дисципліни праці в організації: навч.-метод. посіб. / уклад. Г. І. Дацевич. – Донецьк: Донецький обласний центр пере-підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. – 2011. – 20 с.;
5. Словник української мови: в 11 т. / [ред.колег. І. К. Білодід (голова) та ін.]. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980. – Т. 8,–335 с.
______________________
Науковий керівник: Демидова Людмила Миколаївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права № 1, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
