:: LEX :: ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 62)

Термін подання матеріалів

13 червня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
 
10.02.2023 11:57
Автор: Скорейко Василь Васильович, аспірант кафедри теорії права та прав людини Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Медичне право. Судові та правоохоронні органи. Адвокатура]

Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному судочинстві та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Допустимість доказів, а також процедура визнання їх недопустимими з точки зору міжнародно-правового досвіду, в першу чергу, виражається у праві на справедливий судовий розгляд та реалізації презумпції невинуватості, які передбачені у міжнародних актах – Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Римському статуті Міжнародного кримінального суду. 

У Конституції України, ч. 3 ст. 62, зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, які одержані незаконним шляхом, а також на припущеннях. Великим кроком до вирішення проблеми з питанням допустимості доказів стало закріплення в ст. 86 КПК України положення про те, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Відповідно визнаватись допустимими і використовуватись як докази в кримінальній справі можуть тільки такі фактичні дані, які одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Визначена в КПК України процесуальна форма отримання цих фактичних даних, яка виведена за межі поняття доказу, розкриває сутність допустимості доказів, що характеризується процедурою його отримання сторонами кримінального провадження. Допустимість доказів – це їх придатність для використання у кримінальному судочинстві за формальними ознаками. 

За результатами оцінки доказів у нарадчій кімнаті, під час ухвалення судового рішення суддя виключає з кримінального провадження тільки ту частину доказів, які, як встановлено, отримані з істотним порушенням прав і свобод людини й визнані недопустимими. Якщо виключення цих доказів не вплине на переконливість решти доказів у кримінальному провадженні, суд на підставі цих доказів ухвалює рішення. Проте в практиці ЄСПЛ трапляються випадки, коли суд доходить висновку, що нове рішення, ухвалене у справі заявника, переважно знову ґрунтувалося на тих самих доказах, які були отримані з порушенням процесуальних прав заявника, та при цьому існували серйозні твердження, що всі визнавальні показання було отримано під примусом, а отже вони були «плодами отруйного дерева» (рішення у справі «Гефген проти Німеччини», п. 168 заяви № 22978/05, ECHR 2010). Зокрема, як заявник, так і інший підсудний заперечували свою причетність до вчинення злочину та скаржилися, що визнали свою вину під примусом. Виключення первинних визнавальних показань заявника з переліку доказів істотно підірвало аргумент ВС стосовно того, що його визнавальні показання та визнавальні показання іншого підсудного були послідовними й підтверджували одне одного. Більше того, обидва підсудних під час судового розгляду відмовилися від усіх своїх визнавальних показань. Решта доводів, наведених ВС на підтвердження обвинувального вироку щодо заявника, зокрема ґрунтувалися на результатах судових експертиз та єдиному речовому доказі (кейсі з ключами), посилання на які, як видається, не було вирішальним для результату провадження. Отже, визнання ВС заявника винним здебільшого ґрунтувалося на використанні доказів, отриманих у порушення Конвенції, як було встановлено у попередньому рішенні у справі «Яременко проти України» [2, C. 358].

Виокремлення у чинному законодавстві допустимості доказів є підтвердженням дотримання законодавчо визнаної процедури збирання, перевірки та оцінки доказів. Відповідність усім критеріям допустимості забезпечує можливість їх подальшого використання для підтвердження або спростування причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, або інших обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Питання визначення конкретних правових наслідків визнання доказів недопустимими не є прямо врегульованим кримінальним процесуальним законодавством України. Ч. 2 ст. 86 КПК України містить вказівку на те, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. 

Серед основних наслідків визнання доказів недопустимими у кримінальному судочинстві у кримінально-правовій доктрині традиційно відзначають такі: втрата ними юридичної сили, неможливість їх врахування при прийнятті процесуальних рішень і при доведенні обставин, які входять до предмета доказування [1, C. 15; 2, С. 355; 3, С. 449]. Важливо відзначити, що правові наслідки залежать від істотності значення для кримінального провадження доказу, який визнаний недопустимим, і наданих суб’єкту оцінки повноважень. Наслідком визнання доказів недопустимими також може бути виключення посилання на такий доказ у мотивувальній частині вироку суду першої інстанції [3, C. 449]. Згідно вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина вироку повинна містити докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Вважаємо, що за змістом цієї норми в мотивувальній частині як обвинувального, так і виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту. 

Визнання доказів недопустимими можливе на будь-якій стадії кримінального провадження, у кожній з яких процесуальний порядок вирішення цього питання може бути охарактеризований за схемою: 1) виявлення підстав для визнання доказу недопустимим; 2) ініціювання розгляду питання про визнання доказу недопустимим; 3) оцінка істотності допущених порушень норм кримінального процесуального закону при одержанні та фіксації доказу; 4) вирішення питання про визнання доказу недопустимим. У будь-якому випадку визнання доказів недопустимими виступає важливою кримінально-процесуальною санкцією, яка застосовується у випадку встановлення допущених при одержанні та фіксації доказів порушень кримінального процесуального закону як спосіб реагування на виявлені порушення [1, C. 17].

Враховуючи вищезазначене, безумовним залишається те, що в будь-якому випадку виключення недопустимого доказу також встановлює певні правові наслідки для доказової бази, суб’єктів кримінального процесу, визначає напрямки та межі обвинувачення, кримінального переслідування, застосування заходів процесуального примусу, впливає в цілому на рух кримінального провадження, а також на постановлення вироку та прийняття рішень в апеляційному та касаційному порядках.

Література:

1. Басай Н.М. Визнання доказів недопустимими в кримінальному процесі України: підстави, процесуальний порядок і правові наслідки : автореф. дис. … канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». Одеса, 2012. 22 с.

2. Визнання доказів недопустимими в кримінальному провадженні: аналіз слідчої практики крізь призму судових рішень: монографія / В. Г. Дрозд, В. В. Бурлака, Л. В. Гаврилюк та ін.; Харків. нац. ун-т внутр. справ; Держ. наук.-досл. ін-т. Київ: 7БЦ, 2021. 425 с.

3. Смирнов В.А. Правові наслідки визнання доказів недопустимими: постановка проблеми. Юридична наука. 2020. № 2(104). С. 446–453. 

__________________________

Науковий керівник: Черновський Олексій Костянтинович, доктор юридичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОЧАТОК ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ У ФОРМІ ДІЗНАННЯ
08.02.2023 21:37
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА СТРУКТУРА ОКРЕМИХ МЕТОДИК РОЗСЛІДУВАННЯ ПІДРОБЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ
08.02.2023 12:18
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ
08.02.2023 12:06
ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ТА СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
08.02.2023 11:42
НЕЗАКОННЕ ВИКОРИСТАННЯ З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ, БЛАГОДІЙНИХ ПОЖЕРТВ АБО БЕЗОПЛАТНОЇ ДОПОМОГИ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ
04.01.2023 16:09
ПРАВОВІ ЦІННОСТІ ЯК ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ
03.02.2023 18:34
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ВЧИНЕННЮ ЗЛОЧИНІВ ПРЕДСТАВНИКАМИ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
01.02.2023 11:39
СПЕЦІАЛЬНИЙ ПОТЕРПІЛИЙ ЯК ОЗНАКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 374 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
01.02.2023 11:27
ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ТЛУМАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ
01.02.2023 11:24
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ВНЕСЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ДО ЄРДР
01.02.2023 11:18




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше