На сьогоднішній день актуальним і в той же час складним залишається питання поділу співучасників на види. Окремі питання, що стосуються співучасті, є дискусійними в науці кримінального права. Співучасники об’єднуються для співпраці з метою вчинення злочину, тому в окремих випадках проблематично визначити, яку роль виконує кожна особа. Одним з «гострих» питань є визначення особи підбурювача в процесі правозастосування.
Підбурювач — це особа, яка умовляннями, підкупом, погрозами, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. (ч.4 ст.27 Кримінального Кодексу України)
Підбурювач у своїй діяльності завжди виконує активну роль. Термін «схиляти до вчинення злочину», що міститься в Кримінальному законі, означає, що діяльність підбурювача спрямована на створення ситуації, за якої у інших співучасників виникне умисел на створення злочину. Підбурювач схиляє співучасника до вчинення злочину, розвіюючи сумнів щодо здійснення злочину. [5,с. 199]
Підбурювач завжди діє з прямим умислом, оскільки є неможливим схилення особи до здійснення злочину іншим способом. У більшості випадків підбурювач схиляє до вчинення злочину виконавця, але також можлива діяльність по відношенню до інших співучасників.
Важливим для характеристики особи підбурювача є той факт, що він не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, а обмежується діями, зазначеними в Кримінальному Кодексі України (умовляння, підкуп, погрози, примус або іншим чином). Під «іншим чином» розуміють будь - які дії, повний перелік яких неможливо передбачити внаслідок динамічного розвитку суспільних відносин. [5, ст. 199]
Підбурювання характеризує той факт, що його дії не пригнічують і не фальсифікують волю підбурюваного. Остаточне рішення здійснити злочин належить особі, яку підбурюють. Особа, схиляючи іншу до здійснення злочину, розуміє, що він має таким чином впливати на особу, щоб у неї виник намір здійснити злочин. [4, ст. 233] Зокрема А. Жиряєв аналізує підбурювання в юридичному сенсі як «вільні відносини між двома особами, при якому діяння одного містить не безумовний примус, але лише спонукання для іншого». [2,ст.63]
Не може розглядатися як діяльність підбурювача дії особи, коли вона розповідає аудиторії про способи вчинення грабежу чи вбивства, якщо при цьому автор не звертається до конкретної особи з метою викликати намір вчинити злочин.
Не можуть бути підбурювачами автори творів порнографічного або іншого характеру, кінофільмів, теле- і радіопередач, які пропагандують гангстеризм, якщо читачі під їх впливом почали здійснювати грабежі, шахрайства або інші злочини. Оскільки не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Не виступають підбурюванням загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише якщо вони містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади).
Недостатньо для діяльності підбурювача вираження свого бажання на настання певних наслідків. Тобто у ситуації, коли суб’єкт вчинив злочин пригадавши, що такий розвиток дій був би приємним його приятелю, який раніше виказував таке бажання, то останній не буде виступати підбурювачем. [6, ст.182]
Характерною особливістю злочинів, вчинених у співучасті, є той факт, що іноді дії злочинців є схожими і не завжди можливо точно визначити роль кожної особи у вчиненні злочину. В науковій літературі існує погляд на визначення ролі підбурювача в процесі його злочинної діяльності, згідно з яким підбурювач зміцнює намір особи вчинити злочин. Але ж зміцнення наміру вчинити злочин визначає сутність діяльності іншого співучасника - пособника, відповідно до якої він сприяє вчиненню злочину за наявності вже сформованого умислу вчинити злочинне діяння. Отже, діяльність підбурювача за окремими ознаками є схожою з інтелектуальним пособництвом. Однак, під інтелектуальним пособництвом розуміють вживання спеціальних способів і прийомів, якими може бути укріплений намір на вчинення злочину. На відміну від нього, підбурювання спрямоване на виникнення наміру здійснити злочинне діяння. [3,ст. 66, 67]
Особливості діяльності підбурювача досить чітко окреслені в науковій літературі. Питанням співучасті приділили чимало уваги такі видатні науковці минулих часів як Бурчак Ф.Г., Бажанов М.І., Грішаєв П.І., Крігер Г.А, . Піонтковський А.А., Трайнін А.Н. Характеристика співучасників із врахуванням динаміки розвитку сучасності знайшла висвітлення у дисертаційних роботах Жаровської Г.П., Ковітіді О. Ф.
В Україні значна кількість злочинів вчиняється у співучасті, тому проблема визначення ознак підбурювача є актуальною, має важливе теоретичне та практичне значення. Адже в характер участі особи при скоєнні злочину відіграє суттєву роль при призначенні судом покарання.
Слід зазначити, що в цілому викладені тези мають дискусійний характер, однак свідчать про важливість означеної проблеми, подальша розробка якої сприятиме підвищенню ефективності протидії злочинам, вчиненим у співучасті. У подальших наукових працях необхідно проводити ґрунтовне дослідження розмежування діяльності підбурювача від діяльності інших співучасників. Оскільки під час застосування конкретних норм права непоодинокі випадки плутанини у визначенні ролі співучасника у вчиненні злочину, і нагальною є потреба в усуненні цих проблем задля користі всього суспільства.
Література:
1. Кримінальний Кодекс України, 5 квітня 2001
2. Жиряев А. О стечении нескольких преступников при одном и том же преступлении. Издательство: Тип.Г. Лаакманна. Место изд: Дерпт. 1850, 145 с.
3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Часть 2. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. Под ред. к.ю.н. М. А. Ефимова. Свердловск СЮИ, 1962.-274 с.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.; За ред. Проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 3- є вид., перероб. І допов. – К.: Юрінком Інтер, 2007.- 496 с.
5. Науково- практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. Редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г.- К., - «ФОРУМ», 2001., У 2-х ч.
6. Таганцев Н.С. Уголовное право (Общая часть). Часть 1. По изданию 1902 года. Allpravo.ru. - 2003.
e-mail: dar.4erta@li.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
