Кінець 50-х - початок 60-х років ХХ ст. став періодом бурхливого розвитку франчайзингу як одного з методів збуту товарів і послуг, який використовувався в найрізноманітніших сферах підприємницької діяльності. Статистичні дані різних країн свідчать, що, починаючи з 80-х років ХХ ст., франчайзинг як метод збуту товарів набув широкомасштабного застосування не тільки в розвинених, а й в інших країнах світу [1]. Кардинальні зміни, які сталися наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. у політичному і економічному житті СРСР, а потім і незалежної України, дали можливість іноземним компаніям, власникам широковідомих торговельних марок, створювати в Україні франчайзингові мережі, в яких використовуються ці марки. Прикладом цього є мережі МакДоналдс, Фуджі, Кодак, Білла тощо. Використання франчайзингу українськими підприємцями у зовнішньоекономічній та внутрішньоторговельній діяльності ставить перед науковцями завдання аналізу з метою удосконалення договорів франчайзингу та їхнього правового регулювання [2]. У вітчизняній юридичній науці розглядалися лише деякі аспекти прав та обов’язків сторін з цього виду зобов’язання, а саме у роботах О.Підопригори, Р.Ребізанта, Г.Гулєвської та інших, в той час як в західних країнах питанням договорів франчайзингу присвячено багато монографічних та інших наукових досліджень. Законодавче регулювання договору франчайзингу, який в Україні називається договором комерційної концесії, здійснюється Цивільним Кодексом (главою 76), Господарським кодексом (главою 36), Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». За ступенем розвитку франчайзингові відносини в Україні відносять до найменше врегульованих. Передусім через те, що для українського права зобов’язання, які виникають з договору франчайзингу, є відносно новими. Для розв'язання проблем розвитку договору франчайзингу в Україні необхідно зміцнити законодавчу базу шляхом прийняття Закону України "Про франчайзинг, який знаходиться в стадії розробки (на розгляд до Верховної Ради було подано Проект Закону України "Про франчайзинг"), де передбачити переддоговірне регулювання відносин між франчайзером і франчайзі, особливості правового регулювання товарного, виробничого, ділового франчайзингів, доречно передбачити існуванні регіонального франчайзингу і франчайзингу, що розвивається. Досліджуючи саму сутність поняття франчайзингу та основних його ознак, можна зробити висновок про необхідність внесення деяких змін до нормативної бази, що регулює цей вид зобов’язань. Згідно зі ст. 1115 Цивільного кодексу України [3], за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Приймаючи до уваги те, що договір франчайзингу виник та розвивався в США та інших західних країнах і для українського права є новим видом зобов’язання, при його регулюванні доцільно використовувати міжнародно-прийняті в цій сфері поняття “франчайзинг”, “франшиза”, “франшизіар” та “франшизіат” замість “договір комерційної концесії”, “правоволоділець” та “користувач”, які використані в новому ЦК України. Поряд з договором комерційної концесії в Україні існує договір концесії. Хоча ці договори подібні лише за назвою, але є різними за природою та змістом, все ж таки виникає плутанина щодо їх застосування, особливо в іноземних франчайзерів. Це ще раз вказує на необхідність використання міжнародно-прийнятих понять. При здійснення аналізу договору франчайзингу можна засвідчити те, що він є самостійним договором, оскільки має свій предмет, суб'єктний склад, умови договору, сферу застосування, але, одночасно з цим, в ньому наявні елементи, які притаманні іншими видам договорів, використання яких свідчить про його комплексний характер. Елементи договору поставки, за яким франчайзер або інша особа, за його вказівкою, зобов'язується поставити франчайзі певне обладнання або товари для подальшого перепродажу; ліцензійні, за якими франчайзер надає франчайзі право користуватися об'єктами його інтелектуальної власності, включаючи права на використання торговельної марки; інвестиційні. Крім цих елементів можуть бути наявними також елементи купівлі-продажу, надання послуг та інші. Враховуючи застосування елементів інших договорів у договорі комерційної концесії (франчайзингу), існує необхідність врегулювати це питання законодавчо більш детально. Отже, договір франчайзингу в Україні наразі є відносно новим видом зобов’язань і вимагає його детального аналізу з метою його майбутнього удосконалення. Перелік зазначених вище пропозицій направлений на вирішення таких проблем: зміцнення законодавчої бази договору франчайзингу шляхом прийняття Закону України «Про франчайзинг», доцільність використання міжнародно-прийнятих у цій сфері понять та законодавче врегулювання щодо відмежування договору франчайзингу від інших договорів.
Література: 1. Цират А.В. Франчайзинг и франчайзинговый договор / А.В.Цират. – К.: Истина, 2002. – С. 29. 2. Цірат Г. Виникнення та розвиток франчайзингу / Г.Цірат // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 127-129. 3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №40-44. – Ст.356.
e-mail: Marfusya17@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
