Інформаційні потоки беруть участь у всіх аспектах людської цивілізації. Неможливо уявити діяльність будь-якого державного чи міжнародного органу, підприємства, установи чи організації за відсутності відповідного інформаційного забезпечення.
Таким чином, спричинення шкоди комп’ютерним мережам та системам спричиняє істотну шкоду не тільки відповідним мережам та системам, а й діяльності суспільства в цілому.
Відповідно до ст. 10 Конвенції Ради Європи про захист фізичних осіб щодо автоматичної обробки персональних даних, підписаної у Страсбурзі 28 січня 1981 року, закріплює основні принципи захисту даних, викладені у відповідному розділі: «кожна Сторона зобов'язується встановити відповідні санкції та засоби правового захисту стосовно порушень положень внутрішнього права, що запроваджують основоположні принципи захисту персональних даних, визначені в цій главі» [1].
Системний аналіз змісту зазначеної Конвенції дозволяє виділити наступні принципи захисту персональних даних, визначені в цій главі:
1. Розширення захисту: «жодне з положень цієї глави не тлумачиться як таке, що обмежує можливості Сторони забезпечувати суб'єктам даних більший ступінь захисту, ніж передбачений цією Конвенцією, або як таке, що іншим чином завдає шкоди такій можливості».
2. Співробітництво між Сторонами: «сторони погоджуються надавати одна одній взаємну допомогу для реалізації цієї Конвенції».
3. Допомога суб'єктам даних, які проживають за кордоном: «кожна Сторона надає допомогу будь-якій особі, яка постійно проживає за кордоном, у здійсненні прав, наданих її внутрішнім законодавством, що запроваджує принципи, визначені в статті 8 цієї Конвенції».
4. Гарантії стосовно допомоги, що надається призначеними органами: «орган, який призначений однією Стороною і який отримав від органу, призначеного іншою Стороною, інформацію, що супроводжує прохання про надання допомоги, або інформацію у відповідь на його прохання про надання допомоги, використовує цю інформацію лише для цілей, зазначених у проханні про надання допомоги» [1].
Конвенцію про кіберзлочинність у частині 1 «Матеріальне право» Розділу ІІ «Заходи, які мають здійснюватися на національному рівні» визначає наступні склади злочинів:
1. Правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем: незаконний доступ; нелегальне перехоплення; втручання у систему; зловживання пристроями.
2. Правопорушення, пов'язані з комп'ютерами: підробка, пов'язана з комп'ютерами; шахрайство, пов'язане з комп'ютерами.
3. Правопорушення, пов'язані зі змістом: правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією.
4. Правопорушення, пов'язані з порушенням авторських та суміжних прав: правопорушення, пов'язані з порушенням авторських та суміжних прав [2].
Важливість зазначених норм міжнародного права важко переоцінити. Вони закріплюють типові склади злочинів, які вчиняються у сфері використання комп’ютерних мереж та систем для їх однозначного розуміння та застосування. Однак, не зважаючи на необхідність закріплення вказаних складів злочинів у національному кримінальному праві, робити це треба своєчасно та з урахуванням специфічних умов кримінального права кожної окремої країни.
Література:
1. Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28.01.1981 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_326#Text (дата звернення: 1.09.2020).
2. Конвенція про кіберзлочинність, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність» від 07.09.2005. Відомості Верховної Ради України. 2006, № 5-6, ст. 71.
________________
Науковий керівник: Проценко Микола Вікторович, кандидат юридичних наук, доцент, Херсонський державний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
