Author: Апанасюк Микола Петрович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
Минуло шість років після введення в дію Цивільного кодексу України 2004 р. і, відповідно, з того моменту, коли вітчизняний майновий оборот поповнився новим договором – договором ренти. За цей час перед юридичною практикою та теорією цивільного права постало чимало питань, пов’язаних з можливістю та юридичними наслідками його укладання. Деякі відповіді на них вже були дані в присвячених йому публікаціях, а деякі можуть бути надані в перше, в результаті висвітлення питання про ознаки договору ренти, якому до цього часу в теорії цивільного права не приділялося належної уваги.
Договір ренти представляє собою двосторонню угоду, за якою одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншого надання (ст. 731 ЦК). Умовами цього договору може бути передбачено здійснення виплат ренти безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку.
Основною ознакою договору ренти є, притаманний лише йому, обов’язок з виплати періодичної ренти. Під таким обов’язком розуміється договірне рентне правовідношення, в якому платник ренти (боржник) зобов’язаний виплачувати періодичну ренту на вимогу одержувача ренти (кредитора). Оскільки в даному договорі неможливо знати наперед про загальну кількість майнового надання, яке доведеться сплатити під виглядом ренти, це зобов’язання завжди є невизначеним.
У свою чергу, невизначеність зобов’язання ренти не дозволяє розглядати ренту в якості ціни майна відчуженого під її виплату. Рента не є ціною майна, а є періодичним доходом з майна відчуженого під її виплату. Дана особливість ренти (як доходу непов’язаного зі здійсненням підприємницької діяльності) обумовлена тим, що її виплати мають здійснюватися як причина (causa) передачі майна у власність подібно до того, як мають виплачуватися відсотки за передання майна в користування за договором відсоткової позики. В цивілістиці ніким не заперечується той факт, що за договором відсоткової позики майно передається насправді не в користування, а у власність, тому позичальник й може ним розпорядитися.
На відміну від позики в договорі ренти факт розпорядження майном виступає на перший план, оскільки в диспозиції ст. 731 ЦК прямо сказано, що за договором ренти майно передається у власність. «Своєрідною платою» за його передачу виступає періодична рента, яка, зазвичай, має виплачуватися поки платник ренти залишається власником майна. Як і відсотки рента нараховується за час фактичного перебування майна у власності особи. Отже, майно, котре знаходиться у власності платника ренти, служить джерелом утворення періодичного рентного доходу для його відчужувача (одержувача ренти), бо за користування ним має виплачуватися рента.
Крім того, рента відрізняється від ціни майна, котра завжди має бути визначеною в договорі (ст. 632 ЦК), тим, що рента завжди визначається лише щодо окремої її виплати (ст. 737 ЦК). Дана виплата встановлюється домовленістю сторін, абстрактно, без прив’язки до вартості майна, або імперативно, в розмірі облікової ставки Національного банку України (ч. 2, п. 2, ст. 737 ЦК). Для погодження розміру ренти вирішальне значення має ринкові попит і пропозиція на майно, а також строк, на який укладається договір ренти.
Відрізняє ренту від ціни майна також і те, що рента за той час, поки майно перебуває у власності платника ренти, періодично з кожною наступною її виплатою накопичується (росте), тоді як ціна майна сплачується разово за факт відчуження майна у власність. Чим більший строк договору ренти тим більше буде здійснено виплат ренти, тим більшою буде рента. Натомість ціна майна від строку договору не залежить, вона завжди є такою, якою була визначена в момент укладення договору.
Наступною ознакою договору ренти є, характерна лише йому, умова про обтяження рентою нерухомого майна, переданого під її виплату. Про це свідчить нормативне положення ч. 2 п. 2 ст. 735 ЦК, згідно з яким у разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти. Юридичною особливістю даного обтяження є те, що воно переносить обов’язок ренти на кожного нового власника (співвласників) нерухомого майна обтяженого рентою. Рентне обтяження зберігає силу до тих пір, поки є в наявності це майно (ст. 349 ЦК), поки обов’язок ренти не припиниться в результаті (його викупу) розрахунків між сторонами договору ренти з метою його розірвання (ст. 741 ЦК).
Іще однією з ознак договору ренти є, притаманний лише йому, порядок розрахунків між сторонами на випадок розірвання договору ренти (ст. 741 ЦК). Цей порядок розрахунків вирізняє договір ренти з поміж інших зобов’язальних договорів особливою умовою його припинення. Так, у той час як більшість зобов’язальних договорів припиняється, зазвичай, їх належним виконанням, договір ренти припиняється лише в порядку проведення спеціально призначених для цієї мети розрахунків між його сторонами . Економічне призначення цих розрахунків полягає у тому, щоб повернути відчужувачу те майно (чи його еквівалент) з якого виплачувалася рента. Юридичне призначення полягає у тому, щоб припинити договір ренти як юридичну підставу виплат ренти. Для цього й потрібно провести розрахунки між сторонами договору ренти.
Факультативною ознакою договору ренти можна назвати притаманний його відносинам кредитний (фідуціарний) характер. Кредит – це довіра. А контрагенти (сторони) договору ренти мають довіряти один одному, оскільки майно за договором відчужується сьогодні, а рента буде виплачуватися в майбутньому. Особливо це стосується одержувача ренти, який має обачно поставитися до вибору контрагента за договором, якому він у змозі довіряти. В наслідок цього відносини за договором ренти набувають довірчого характеру.
В числі факультативних ознак договору ренти може бути згадана властива його відносинам – алеаторність (ризиковість). Одразу необхідно наголосити, що алеаторним вважається лише строковий договір довічної ренти, в якому його строк ставиться в залежність від тривалості життя людини. Алеаторність даного договору виявляється в тому, що його сторони не застраховані від можливості понести майнові втрати внаслідок його укладення та виконання. У такого роду відносинах жодна зі сторін наперед не знає – буде вона у виграші чи програші на момент припинення договору довічної ренти.
Серед факультативних ознак договору ренти спеціально варто вказати на його лихварську спрямованість. Лихварський характер договору ренти полягає в тому, що він розрахований, як правило, на встановлення довготривалих зобов’язальних правовідносин, у результаті яких рантьє користується правом на одержання періодичного доходу у вигляді ренти. Рента в такому разі є тим самим чим є відсотки в договорі відсоткової позики (ст. 1046 ЦК) або його різновиді договорі банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Як і відсотки рента є доходом. А, отже, рантьє та позикодавці як особи, що живуть на відсотки, є лихварями.
Наведені ознаки договору ренти свідчать про його самостійний і незалежний від інших цивільно-правових договорів характер. Договір ренти є досить «унікальним правовим інструментом» в розпорядженні тих учасників майнового обороту, які розраховують на одержання від майна постійного доходу, непов’язаного зі здійсненням підприємницької діяльності.
Література
1. Пляниоль. М. Курс Французского гражданского права. - Петрокровь: Тип. С. Панского, 1911. - Вып. 5 - Ч. 2. - 791-793 с.
e-mail: urprecedent@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
